Мистецтво для Уайльда вище за життя, а отже і за природу. Саме тому світ речей, тобто витворів рук людських, превалює в романі над світом природним.

«Портрет Доріана Грея» найповніше виражає есте-тизм Уайльда. Вчинки і висловлювання героїв роману підпорядковані тому, щоб якнайяскравіше висвітлити думки і погляди письменника.

Чи не тому критики неодноразово наголошували: лорд Генрі Уоттон — двійник Уайльда. Справді, про-тягом усього роману цей герой висловлює найзаповітніші думки письменника. Перед читачем постає салон-ний апостол насолоди і розкоші, яким був сам автор. Образом Доріана Грея, людини з неабияким мистецьким темпераментом, Уайльд переконує у реальності закладеного в романі конфлікту — між мистецтвом і життям, мистецтвом і природою, мистецтвом і мораллю. Цей конфлікт настільки реальний, що, як ми вже знаємо, він справдився у житті Уайльда.

Водночас головні герої роману — Доріан, лорд Ге-нрі, художник Безіл Голуорд — не є характерами зі всією складністю і багатогранністю реакцій на дій-сність, тобто не є характерами реалістичними. Пишучи роман філософсько-символічний, Уайльд начебто вста-новлює теоретико-естетичну схему, в рамках якої і створює образи своїх героїв. У романі багато діалогів, майже на кожній сторінці ведуться бесіди, що розкри-вають життєву філософію кожного з героїв, а в сукупності — самого автора. Три головні персонажі виражають різне ставлення до життя.

Лорд Генрі – втілення філософії насолоди. Це витончений естет, що кохається в красі й відмежовується від потворного, бридкого в житті. Це прагнення не помічати нічого, крім краси, робить його не просто байдужим до всього іншого, а й цинічним. У лорда Генрі холодна душа людини, яка не має ідеалів. Пробуджуючи в Доріанові бажання на-солоджуватися життям за будь-яку ціну, він зовсім не замислюється над можливими наслідками такої поведінки як для самого юнака, так і для інших людей.

Егоїзм лорда Генрі — це егоїзм естета, який хоч і має уявлення про реальне життя, але не зважає на нього. Навіть самогубство Сібіл лорд Генрі в першу чергу оцінює не з етичного, а щ естетичного погляду.

Саме такою трагедією, що цілком вдовольнила смаки обох естетів, стала смерть юної актриси. Здібний учень лорда Генрі, Доріан тільки спочатку вражений тим, що сталося. Пройде зовсім небагато часу, і він буде відчу-вати те ж, що і його наставник: «А все ж те, що сталося, не вразило мене так, як би мало вразити... У ньому — вся моторошна краса грецької трагедії, тра-гедії, в якій я був один з головних героїв, але яка не поранила моєї душі».

Доріан Грей і лорд Генрі замінили моральні почуття милуванням красою. Обидва герої не хочуть визнати, що у реальному світі кожному вчинку обов'язково при-таманне своє етичне значення. Провина за смерть Сібіл залишається провиною, вбивство художника Безіла Голуорда — вбивством. При цьому сам лорд Генрі не робить нічого аморального, його цинізм — це тільки слова, тільки поза. Але ця поза — його сутність. Бо найдужче його дратує природність. Можна сказати, що він виступає теоретиком, проповідником тієї філософії, якою керується у реальному житті Доріан Грей.

Художник Безіл Голуорд — втілення ідеї служіння мистецтву. Він творить красу, і для нього немає нічого вищого за малярство. Він має гаряче, чуйне, добре серце і вкладає його у кожний свій твір. Портрет Доріана Грея став його кращим творінням. Саме тому Безіл Голуорд спочатку не хоче виставляти його, бо це означає відкрити свою душу, її глибинні порухи кож-ному, хто прийде подивитися нову роботу. Безіл захо-плюється власним шедевром настільки, що вже не від-діляє портрета від живої людини, з якої його написано. Він обожнює Доріана, стає йому другом, відчуває, що почав набагато краще малювати з того часу, як позна-йомився з цим юнаком. На відміну від Генрі й Доріана, для Голуорда етичне й естетичне невіддільні, як краса та доброта. Збираючись виїхати з Лондона на тривалий час, Голуорд приходить до Грея, щоб утримати його від бажання піддаватися спокусам, застерегти від такого способу життя, який потребує насолод різного роду за будь-яку ціну. Голуорд не хоче вірити тим непевним чуткам, що ходять навколо імені Доріана, але вважає своїм обов'язком попередити друга. Звичайно ж, він не міг передбачити, як трагічно завершиться візит до того, хто надихнув його на найкраще полотно. Та кінець Безіла неминучий. Він спалює себе на вівтарі служіння мистецтву. Це людина з гранично розвиненим естети-чним почуттям. І саме в цьому причина його трагедії. Художник страждає від того, що відчуває страшенний розрив між ідеальним змістом, який він вклав у своє творіння, і життям, яке розбиває його мрії, не дає йому змоги бути щасливим.

Згодившись на жахливий за своєю суттю дослід, Доріан Грей віддається гонитві за насолодами, не ке-руючись моральними принципами. Не тільки власні недоліки, пороки, негарні вчинки, а й злочини спот-ворюють душу Доріана. Гине Сібіл. Вбивство Безіла стадо ще одним кроком на шляху до того невідворотного краху, який чекає на Доріана Грея. Але ні спосіб життя, ні ті зміни, що відбуваються з ним, ніяк не познача-ються на зовнішності реального Грея. Він залишається юним і вродливим,