КИРПИЧОВ ВІКТОР ЛЬВОВИЧ

(1845-1913), вчений у галузі механіки 

Народився у селi Бардіно Псковської губернії. Закінчив Михайлівську артилерійську академію (1868 р.), викладав там же. У 1870—1884 рр. працював у Петербурзькому технологічному інституті (з 1876 р. — професор). У 1885—1898 рр. — засновник і перший директор Харківського технологічного, у 1898—1902 рр. — засновник і перший директор Київського політехнічного інститутів, у 1903—1913 рр. — професор Петербурзького політехнічного інституту. Праці стосуються теоретичної механіки, опору матеріалів, будівельної механіки, теорії механізмів. Видатний педагог, теоретик вищої технічної освіти. Ввів у викладання графічні та графоаналітичні методи. Його праці «Бесіди про механіку» (1901 р.), «Основи графічної статистики» (1902 р.), «Зайві невідомі у будівельній механіці» (1903 р.) неодноразово перевидавалися, стали класичними. 
Як дослідник В.Л.Кирпичов починав з проведення експериментів з всебічного механічного випробування металів. Та справжньою науковою його вершиною стала розробка вчення про подібність. У багатьох його працях відкритий ним закон подібності, оснований на загальних диференціальних рівняннях рівноваги, отримав блискучий доказ. В.Л.Кирпичов поширив теорему подібності на проблеми конструювання машин, чітко уявляючи практичну значущість відкритого ним закону для будівельної механіки. Значущість закону подібності все більше розширювалася з розвитком науково-технічної творчості. В.Л.Кирпичов, розв’язавши завдання встановлення подібності внутрішніх сил для двох пружних сил, що перебувають під дією сил зовнішніх, вперше вивів умови подібності при пружних явищах і поставив питання про теорію подібності фізичних процесів. Фундаментального значення на довгі роки набула його книга «Зайві невідомі у будівельній механіці» (1903 р.), в якій автор розробив метод визначення напруг у частинах статично невизначуваних конструкцій. В останні роки життя В.Л.Кирпичов захопився вивченням пружних деформацій оптичним методом, прозорливо визначивши його перспективність у вченні про опір матеріалів та при створенні деталей машин. Згодом цей метод отримав велике поширення. Величезний внесок В.Л.Кирпичов зробив в обгрунтування теорії машинознавства та машинобудування. Його визначна праця «Машинобудування в Росії» глибоко аналітична. Тенденції розвитку машинної техніки в ній виявилися правильно встановленими, вони виразили перспективи подальшого прогресу машинобудування. Найбільш значним для України став внесок В.Л.Кирпичова як засновника двох найбільших і найкращих у ті роки в Росії вищих технічних навчальних закладів — Харківського технологічного і Київського політехнічного інститутів. У них він зумів втілити свої далекосяжні плани теоретика вищої технічної освіти, зібрати видатних фахівців, по-новому організувати навчальний процес. В.Л.Кирпичов постійно боровся за збагачення навчального процесу у вищих технічних школах науковим матеріалом, більш фундаментальним за своїм змістом. Він писав: «При високому розвиткові техніки, для того щоб бути інженером у повному розумінні цього слова, виявляється зовсім недостатньо вивчити на практиці існуюче виробництво. Особи, які цілком знають заводську рутину, можуть лише продовжити її, але виявляються зовсім безсилими, коли постане потреба ввести у виробництво певне поліпшення чи перейти до іншого новоз’явленого виробництва, і тим більше такі особи не можуть самостійно удосконалювати фабричну справу... На противагу практиці, що займається безпосередньо близьким, приватним, спеціальним, наука досліджує більш віддалене, широке і загальне. Наукові знання завжди виведуть інженера зі скрути при кожному черговому питанні і допоможуть йому швидко освоїтися при запровадженні вдосконалення чи нового виробництва». Разом з тим В.Л.Кирпичов добре розумів необхідність прикладних знань і практичної підготовки для інженера і майбутнього керівника виробництва. Він вважав, що інженерна діяльність неможлива без опори на досконале знання механічної та хімічної технологій, а також економіки й організації виробництва, тому що інженер не стільки має справу з експериментами в лабораторіях, скільки бере активну участь у проведенні та реалізації грандіозних експериментів у масштабах великих підприємств і навіть галузей виробництва. Для нього лабораторією є вся промисловість. Перспективне значення для подальшого прогресу вищої технічної освіти мали думки В.Л.Кирпичова про роль математики у вихованні інженерного мислення. Він розглядав математику не лише як важливий допоміжний засіб при розрахуванні машин, механізмів та споруд, але й як «єдиний спосіб кваліфікованої підготовки інженерів». Це стверджувалося задовго до активного впровадження математичних методів в інженерію, до розгортання процесів математизації природознавства. Завдяки В.Л.Кирпичову на етапі становлення вищої технічної освіти математична освіта стала серцевиною підготовки кваліфікованих інженерів. Перспективною виявилася ідея В.Л.Кирпичова про необхідність прищепити у вищій школі майбутнім фахівцям уміння користуватися лічильною та обчислювальною технікою. На той час ця техніка була примітивною, але сама ідея передбачила видатну роль обчислювальної техніки та інформатики в інженерній діяльності. Основоположного значення він надавав графічним і графоаналітичним методам та технічному кресленню: інженер повинен уміти читати технічні креслення, володіти основами графічного мистецтва, вміти малювати. В.Л.Кирпичов ішов далі у вимогах розвивати такий хист у майбутнього фахівця в галузі техніки. Він став одним з основоположників нової науки — графічної статики, яку він трактував як інженерну науку, вважаючи, що за допомогою її методів можна вирішити багато інженерних завдань, які важко вирішуються аналітичними методами. Причому ці рішення набувають наочного й вишуканого вигляду, тому методи графічної статики широко застосовуються в інженерній практиці. Цілісності висунутій В.Л.Кирпичовим системі вищої технічної освіти надавали і його думки про роль естетичного виховання майбутнього інженера, виховання художнього смаку з реалізацією його в інженерних розробках, засвоєнні елементів майбутнього дизайну. Він вважав, що швидкі успіхи техніки майже повністю позбавили інженерів та техніків будь-якого художнього чуття, і це призводить до деградації культурної цінності продуктів технології. Він визнавав таке становище лихом і застерігав про поширення цієї тенденції на сферу вищої технічної освіти. Широка наукова й загальнокультурна підготовка має сприяти виробленню у майбутнього інженера навичок винахідливості, творчої уяви, технічної фантазії, оригінальності рішень. У праці «Значення фантазії для інженера» (1903 р.) він писав, що без уміння вносити у будь-яку справу елемент фантазії технічний фахівець не буде справжнім творцем і залишиться звичайним коментатором науки і техніки. Технічну фантазію він пов’язував з винахідницькою діяльністю, вважаючи, що лише за допомогою фантазії можна подолати шаблони, стереотипи, готові зразки і технічні рецепти. Ця проблема поєднувалася з вихованням у студентів навичок самостійної роботи.