СЕМЕНТОВСЬКИЙ Микола Максимович

Український історик-краєзнавець, етнограф, письменник

Народився 2 березня 1819 р. в с. Семеногірка (нині у складі с. Іркліїв Чорнобаївського району на Черкащині), брат К. Сементовського. У 1840 р. закінчив Ніжинський фізико-математичний ліцей. Служив у канцеляріях Чернігівського, потім Полтавського, Харківського генерал-губернаторів.

У 1838 р. з публікації невеликої повісті «Андроник» розпочався творчий шлях М. Сементовського. З 1843 р. працював у канцелярії Військового міністерства в Петербурзі. Опублікував п’єсу «Жебрак», повість «Губернський чиновник», статтю «Харківський театр», повість «Лізанька».

У середині 40-х років Сементовський звертається до історичної тематики. 1845 р. в журналі «Маяк» була надрукована повість «Мазепа» (у 3-х ч.). Цей твір вийшов також окремою книжкою під назвою «Кочубей, генеральний суддя».

1846 р. М. Сементовського обирають членом-співробітником Імператорського географічного товариства. Це спонукало його до створення нових праць («Таврида», «Мандрівник», «Південний берег Криму»). 1849 р. залишив службу у Військовому міністерстві і переїхав до Києва. М. Сементовський — автор романів «Золота грамота», «Баронеса Флогсберг» (у 3-х т.), «Потьомкін як козак війська Запорозького». У 50-х роках вийшли друком історичні праці «Запорізький рукопис про скарби», «Сказания о ловах великих князей Киевских», «Галерея Киевская достопамятных видов и древностей».

3 1865 р. М. Сементовський видавав «Київський господарський календар» (пізніше — «Київський народний календар»), 1869 р. заснував літературно-політичну газету «Паровоз».

Книжки «Найдавніша в Росії церква Спаса на Берестові, збудована святим Володимиром у Києві» і «Повірені і довірителі, захисники і обвинувачі» були останніми творами М. Сементовського.

У 1875 р. вийшов у відставку і переїхав у родовий маєток до Семеногірки.

Помер 5 листопада 1879 р.