СВІТЛИЧНИЙ Іван Олексійович

Український письменник і громадський діяч

Народився 20 вересня 1929 р. в с. Половинкине Луганської області. Закінчив Харківський університет, де здобув філологічну освіту. Працював в Інституті мовознавства, секретарем журналу «Радянське літературознавство», готував під керівництвом О. Білецького дисертацію з теорії художнього образу. Перші наукові розвідки «Питання теорії художнього образу», «Про внутрішню суперечність художнього образу», «Творчі проблеми реалізму» з’явилися друком у київських часописах наприкінці 50-х років. У цих роботах виявив себе як талановитий літературознавець, знавець світової і вітчизняної естетики, палкий полеміст. Він намагався протистояти «теорії вульгарного соціологізму», що особливо помітно у статтях «Поезія і філософія», «Гармонія і алгебра». Остання набула особливого розголосу, в ній дотепно висміювалися претензійні маніпуляції деяких мовознавців над текстами Т. Шевченка.

Щодо переконань І. Світличного, то він мав «високий суспільно-політичний ідеал, який формувався на ґрунті віри в соціалізм і водночас розуміння глибокої невідповідності йому нашої дійсності» (І. Дзюба).

У критичних статтях про сучасну прозу «Людина приїздить на село», «Боги і наволоч», «Все є і нічого зайвого» (1961—1962) І. Світличний наголошує на бажанні письменників говорити правду про невтішний стан у сільському господарстві та піддає критиці використання політичних і художніх стереотипів.

Лідер «шістдесятників», І. Світличний сміливо підтримував талановитих молодих літераторів — І. Драча, М. Вінграновського, Н. Кузякіну, І. Колинця, В. Бондаря та ін. Завдяки його зусиллям були збережені неопубліковані вірші В. Симоненка. Він також зазнав неабияких нападок офіційної преси за передачу віршів та щоденника поета за кордон. Творчо працювати і друкуватися ставало дедалі важче. У 1965 р. І. Світличного заарештували, через кілька місяців відпустили. Вдруге заарештували 13 січня 1972 р. і засудили до 7 років таборів суворого режиму та 5 років заслання за звинуваченням в антирадянській пропаганді та агітації. В таборах багато читав, збирав матеріал для словника синонімів. Із заслання повернувся інвалідом. В останні роки життя писав вірші, робив переклади, зокрема «Слова о полку Ігоревім». У 1988 р. став лауреатом премії Асоціації незалежної творчої інтелігенції імені В. Стуса.

Помер 1993 р. в Києві. 1994 р. був посмертно удостоєний Державної премії ім. Т. Г. Шевченка за збірку «Серце для куль і для рим».