ПОТЕБНЯ Олександр Опанасович

Український мовознавець, фольклорист, літературознавець, етнограф, педагог, громадський діяч

Народився 22 вересня 1835 р. на хуторі Манів поблизу села Гаврилівка (нині Гришине Роменського району Сумської області) у дворянській родині. У 1856 р. закінчив Харківський університет. 1860 р. захистив магістерську дисертацію («Про деякі символи в слов’янській народній поезії»), у 1874 р. — докторську («Із записок російської граматики»). Вчителював. У 1862—1863 pp. перебував у наукових відрядженнях за кордоном (Німеччина, Австрія, Чехія). У 1875 р. повернувся на батьківщину. Член-кореспондент Петербурзької Академії наук з 1875 р. Основоположник психологічного напряму у слов’янському мовознавстві. Автор праць із загального мовознавства, фонетики, граматики, семантики, етимології, діалектології, теорії словесності, фольклору, етнографії, досліджень про походження мови, взаємозв’язок мови і мислення. Був головою Харківського історико-філологічного товариства (1877—1890), одним із засновників Харківської громади. Працював професором Харківського університету.

Основні лінгвістичні, філософські, естетичні, психологічні ідеї О. Потебні розроблені у працях: «О некоторых символах в славянской народной поєзии» (1860), «Мысль и язык» (1862), «Объяснения малорусских и сродных народных песен» (т. 1— 2, 1883—1887), у дослідженнях: «Из записок по теории словесности», «Из лекции по теории словесности», «Из записок по русской грамматике» (т. 1—2, 1874; т. 3, 1899; т. 4, 1941).

У праці «Мысль и язык», критично проаналізувавши сучасні йому теорії про походження мови, вчений запропонував власну концепцію, яка була великим досягненням світової психолінгвістики. Вихідні тези цієї концепції такі: мова — діяльність, а не мертвий продукт. Вона свого роду орган, що утворює думку; мова — суспільне явище, через мову формується суб’єкт, який перетворює її на дійсний реальний процес.

О. Потебня глибоко дослідив структуру взаємозв’язку між думкою і словом. Він вважав, що до цієї структури входить насамперед об’єкт мислення, потім суб’єкт мислення, мислення, артикульовані звуки, процес асоціації між мисленням і вимовлянням звуків і, нарешті, процес взаєморозуміння та обміну думками між членами суспільства (народу), які спілкуються між собою за допомогою певної властивої їм мови. О. Потебня вважав, що ставлення людини до зовнішніх предметів зумовлене тим способом, яким ці предмети репрезентовані їй у мові. Кожний народ окреслений колом своєї мови, і вийти з нього він може тільки тоді, коли перейде в інше.

Помітний внесок українського мислителя і в розв’язання інших психологічних проблем. Йому належить розгорнута теорія творчого процесу, дослідження ролі уяви в ньому, характеру втілення задуму у певному матеріалі, встановлення відмінностей між художньою і науковою творчістю.

Велику увагу О. Потебня приділив психологічній проблемі співвідношення пізнання світу і самопізнання, показав історичний характер самопізнання, що виражається через ставлення до минулого і майбутнього людини. Самопізнання — не акт споглядання, а насамперед діяльність, у процесі якої людина пізнає риси своєї психіки.

Багато цікавих міркувань учений висловив і щодо інших психічних феноменів: а перцепції, видів мислення, внутрішнього мовлення тощо. Переклав українською мовою «Одіссею» Гомера (уривки, що збереглися, опубліковано 1905 р.). За його редакцією виходили твори Г. Квітки-Основ’яненка (т.1—4, 1887— 1890), П. Гулака-Артемовського (1888), І. Манжури (1889).

Наукова діяльність О. Потебні, його судження, пов’язані з дослідженням мови і духовності, зберігають актуальність і нині.

Помер 11 грудня 1891 р. у Харкові.