ПОЛІЩУК Валер’ян Львович (літературні псевдоніми: Микита Волокита, Сонцвіт Василь та ін.)

Український письменник

Петроградському інституті цивільних інженерів, однак, захопившись літературною творчістю, перейшов на історично-філологічний факультет Кам’янець-Подільського університету. Працював у газетах «Селянська правда», «Вісті». Багато подорожував, побував у Середній Азії, на Кавказі. Був у творчих відрядженнях у Франції, Німеччині, Чехословаччині, Скандинавії.

Друкуватися почав 1918 р. Належав до літературної організації «Гарт». У 1925 р. заснував у Харкові модерністську групу «Авангард», яка обстоювала програму конструктивного динамізму. Виступав у пресі як поет, прозаїк, критик і теоретик літератури. Окремими виданнями побачили світ понад 50 книжок, серед яких найпомітніші — «Сказання давнєє про те, як Ольга Коростень спалила» (1918), «Книга повстань», «Дума про Бармашиху» (обидві 1922), «Розкол Європи» (1925), «Пульс епохи» (1927), «Григорій Сковорода» (1929).

Наприкінці 1934 р. В. Поліщука було заарештовано разом із М. Любченком, М. Кулішем, Г. Епіком, В. Підмогильним, Є. Плужником, В. Штангеєм, П. Ванченком, Г. Майфетом, О. Ковінькою. Усі вони були звинувачені в належності до так званого Центру антирадянської боротьбистської організації. Виїзною сесією Військової колегії Верховного Суду СРСР на закритому засіданні 27—28 березня 1935 р. В. Поліщукові було винесено вирок — 10 років ізоляції в концтаборах.

Помер 17 березня 1942 р. Реабілітований посмертно.