ПАНІВ Андрій Степанович

Український літератор, науковець, педагог, видавець

Народився ЗО вересня 1899 р. в с. Проруб (нині у складі м. Білопілля Сумської області) в родині волосного писаря. Закінчив Курську вчительську семінарію та Харківський інститут народної освіти (1925). У 1918—1920 рр. вчителював у залізничних школах на станціях Лиман та Ізюм Північно-Донецької залізниці. Згодом повернувся в с. Коров’яківці, де колись сам здобував початкову освіту, й очолив місцеву школу.

1921 р., після вступу до Харківського інституту народної освіти, працював у місцевій школі. Почав друкуватися в щомісячнику «Плуг». У 1921 р. в газеті «Селянська правда» надрукував вірш «Посуха», після чого дістав від редакції пропозицію вести сторінку «Боротьба з не писемністю». 1923 р. обіймав посаду відповідального секретаря журналу «Сільськогосподарський пролетар» — друкованого органу Південного бюро ЦК Всеросійської професійної спілки робітників землі й лісу.

У другій половині 20-х років викладав курс історії української літератури в Харківському інституті народної освіти. З початку 30-х років працював науковим співробітником Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка.

Цей період був позначений жорстким тиском на українську культуру з боку влади. За вірш про Дніпрельстан на А. Пані-ва було навішано ярлики баптиста, дрібнобуржуазного інтелігента, міщанина. З часом цим ярликам почали надавати політичного характеру, внаслідок чого 6 грудня 1934 р. його було заарештовано й засуджено на десять років ув’язнення в таборах.

А. Панів — автор низки навчальних посібників. Разом із Т. Винником і М. Плевако підготував і видав читанку для старших груп дитячих установ — «В боротьбі», де було зібрано найкращі твори українських письменників. Підготував також підручник для учнів 5 класу трудової школи «Робоча книжка з української мови та літератури», посібник для бібліотечки учня «Початок усіх початків. Будова і властивості матерії», «Світознавство».

Художню літературну спадщину найяскравіше характеризують видані у другій половині 20-х років збірка ліричних новел «Село» (1925), дитяча книжка «Як звірі хату будували», збірки поезій «Вечірні тіні» (1927) та «Безмеж» (1933), збірка оповідань «Христя» (1928).

Помер 9 жовтня 1937 р. Реабілітований у 1956 р.