ПАВЛОВИЧ Олександр Іванович

Український поет, фольклорист, етнограф, педагог, громадський діяч

Народився 19 вересня 1819 р. в с. Шариське Чорне (Закарпаття). У 1847 р. закінчив Трнавську духовну семінарію, де вивчав поетику, риторику, філософію, літературу польських, німецьких, чеських та словацьких авторів.

Величезний вплив на О. Павловича справила поезія А. Міцкевича. В 1845 р. він почав писати «руські та польські вірші». Під час навчання у Трнаві формувалося його поетичне бачення світу.

У 1847 р. О. Павлович працював вихователем у с. Куримі, бібліотекарем у Пряшеві, потім близько 13 років — священиком та педагогом у Біловежі та 37 років у Свиднику.

У 1847 р. написав «Стан бідного селянина» — поему глибокого змісту, великої сили та поетичної краси.

Олександра Івановича захоплювала діяльність угорського революційного поета Ш. Петефі.

Велику увагу впродовж усього свого життя О. Павлович приділяв фольклору українського населення Закарпаття. Він сам записував усну народну творчість, заохочував інших до її збирання, виступав за її публікацію та вивчення. О. Павлович розглядав дослідження народного життя як патріотичну діяльність, що свідчить про історичне коріння культури народу. Він перший на Закарпатті зробив паспортизацію записів зразків народної творчості, чим заклав там основи фольклористичної науки.

О. Павлович віддав свої фольклорні записи Я. Головацькому, який опублікував їх у чотиритомному збірнику «Народні пісні Галицької й Української Русі». Його записи народних пісень опублікував і польський дослідник Янота (Краків, 1862).

О. Павлович написав віршики для дітей ( «Песник для мако-вицкой русской детвы»,1860), які містять найважливіші педагогічні та патріотичні поради про правильне їх виховання й поведінку, про любов до батьків, до свого народу.

У 1955 р. у Пряшеві було видано його вибрані праці.

О. Павлович дбав про історичне коріння народу, наголошував на зв’язку історії з сучасністю. Він служив своєму народові, вірив у його краще майбутнє.

Помер 25 грудня 1900 р. у с. Вишній Свидник.