ПАВЛИК Михайло Іванович

Громадський і культурно-освітній діяч, письменник, публіцист, видавець, бібліограф, перекладач, історик, філософ, фольклорист, етнограф

Народився 17 вересня 1853 р. в с. Монастирське (нині у складі м. Косова Івано-Франківської області) в селянській родині. У 1874—1877 рр. навчався у Львівському університеті, проте через нестатки і переслідування не закінчив його. Суспільно-політичні погляди М. Павлика формувалися під впливом визвольного руху в Галичині, творчості Т. Шевченка, М. Драгоманова, І. Франка, ідей російських демократів. Був знайомий з марксистським ученням, пропагував соціалістичні ідеї в робітничих гуртках Львова та польській газеті «Праця». У 1878—1881 рр., рятуючись від арешту, жив у Женеві, підтримував зв’язки з російською політ еміграцією, допомагав М. Драгоманову і С. Подолинському видавати журнал «Громада», виступав зі статтями в іноземній пресі. За революційну діяльність неодноразово був ув’язнений. М. Павлик та І. Франко поклали початок українській революційно-демократичній публіцистиці: видавали часописи «Друг», «Громадський друг», «Народ», газету «Хлібороб», збірники «Дзвін» і «Молот». Редагуючи з 1876 р. русофільське студентське видання «Друг», вони негайно відкинули мову, якою він публікувався, й перейшли на українську народну говірку, а також розгорнули наступ на русофілів. Згодом вони критикують народовців, висміюючи їх за посередність літературної продукції, консерватизм, угодовську політику із польсько-шляхетською верхівкою та австрійськими властями. У публіцистичних статтях різних видань М. Павлик також критикував суспільний і державний лад Австро-Угорщини, викривав націоналізм, клерикалізм, обстоював ідею інтернаціоналізму. Його головні праці: «Потреба етнографічно-статистичної роботи в Галичині» (1876), «Про русько-українські народні читальні» (1887), «Робітницьке свято Першого Мая» (1891), «Про «строїтелів» та «руїнників» (1893) та ін.

У 1890 р. разом з І. Франком, С. Даниловичем та Е. Левиць-ким став засновником прогресивної селянської Русько-української радикальної партії, яка відіграла важливу роль у суспільно-політичному русі на західноукраїнських землях.

У художніх творах письменник засуджував загарбницькі війни (оповідання «Юрко Куликів»), обстоював рівноправність жінки (оповідання «Ребенщукова Тетяна»), викривав паразитизм реакційної галицької інтелігенції і духівництва (повість «Пропащий чоловік»), показував соціальні причини сімейних трагедій (повість «Вихора»). М. Павлик популяризував прогресивну російську літературу, переклав окремі твори Г. Успенського, М. Лескова, М. Салтикова-Щедріна, О. Островського, Л. Толстого та ін. Як літературний критик боровся за реалізм і народність літератури. Видав листування і фольклористичні праці М. Драгоманова, склав «Спис творів Івана Франка за перше 25-річчя його літературної діяльності». Значну частину свідомого життя М. Павлик віддав бібліотечній справі, його бібліофафічно-дослідницьку працю високо оцінювали М. Драгоманов, І. Франко, Леся Українка. Помер 26 січня 1915 р.