ПІЧЕТА Володимир Іванович

Російський, український та білоруський історик

Народився 21 жовтня 1878 р. у Полтаві. Його батько був ректором Вітебської, а згодом Полтавської духовних семінарій. У 1901 р. закінчив історико-філологічний факультет Московського університету. Науковим керівником його кандидатської праці був відомий історик В. Ключевський.

Упродовж кількох років викладав у середніх навчальних закладах Коростишева й Катеринослава, а з вересня 1905 р. — у середніх та вищих навчальних закладах Москви; з 1918 р. — професор Московського університету.

У лютому 1918 р. за першим томом монографії «Аграрна реформа Сигізмунда-Августа в Литовсько-Руській державі» захистив дисертацію на здобуття ступеня магістра, а за другий том цієї книги в березні того самого року був удостоєний ступеня доктора російської історії.

В. Пічеті належить провідна роль у створенні й становленні Білоруського державного університету, який він очолював упродовж дев’яти років (1921—1929). Однак на початку 1930 р. через несправедливі звинувачення вченого звільнили з посади ректора, у вересні того ж року він був заарештований, а у серпні 1931 р. висланий до В’ятки.

Життя його круто змінилося 1934 р., коли міністр закордонних справ Чехословаччини Е. Бенеш, який перебував у СРСР з дипломатичною місією, виявив бажання зустрітися з відомим ученим. За наказом Сталіна В. Пічету терміново повертають із заслання, а у вересні 1934 р. переводять професором історії Воронезького педінституту.

В. Пічета був одним із фундаторів школи вітчизняного слов’янознавства. 1939 р. за його ініціативою було створено кафедру історії південних слов’ян Московського університету та сектор слов’янознавства Інституту історії АН СРСР, 1946 р. перетворений на Інститут слов’янознавства АН СРСР. Заступником директора цього інституту став В. Пічета. З 1946 р. — академік АН СРСР.

Учений залишив величезну творчу спадщину — 515 праць з історії Росії, Білорусії, Литви, Узбекистану, Польщі, Чехії, Болгарії, Югославії. Понад 70 з них присвячено історії України. Спираючись на архівні матеріали, він досліджував такі питання історії українського народу, як визвольна війна 1648—1654 pp., історичне минуле Західної України і становище трудящих цього регіону під гнітом Польщі в 1919—1939 pp. Розробляв питання періодизації історії України IX—XX ст.

Значний інтерес донині становить праця В. Пічети «Козацька держава на Україні (XVII—XVIII ст.)» (1945), у якій він зазначає, що державна правова самостійність України була здобута в результаті переговорів. Низку праць ученого присвячено особі Богдана Хмельницького, соціально-економічному розвитку українського народу у феодальну та капіталістичну епоху: «Основні моменти історичного розвитку Західної України та Західної Білорусії», «Господарський розвиток України у першій чверті XIX ст.» (обидві 1940), «Білорусія, Литва та Україна в XIV— XV ст.» та ін.

Помер 23 червня 1947 p. у Москві.