ОРФЕЄВ Серафим Дмитрович

Український композитор, педагог, діяч музичної культури, вчений-музикознавець

Народився 15 травня 1904 р. у с. Крутчинська Байгора (тепер Липецька область). Закінчив Воронезький музичний технікум (1928) та Одеський музично-театральний інститут (1932 р., по класу композиції П. Молчанова). У 1934— 1941 рр. — асистент кафедри композиції Одеської консерваторії. Після повернення з фронтів Великої Вітчизняної війни працював в Одеській консерваторії (у 1949 р. — доцент, 1951—1962 рр. — ректор, з 1952 р. — завідуючий кафедрою історії музики). У 1952—1964 рр. — голова правління Одеського відділення Спілки композиторів УРСР.

Педагогічні принципи С. Орфеєва сформувалися під впливом петербурзької школи та її корифея М. Римського-Корсакова. Орфеєв вчився в учнів великого композитора —Молчанова, Вілінського, Малишевського, Павленко. Спираючись на традиції вітчизняного музикознавства, С. Орфеєв формулює новий перспективний погляд на теорію сучасного ладо утворення, досліджує явища сучасного гармонічного мислення, пов’язані з розширенням поняття хроматичної ладової системи. Основні музично-теоретичні праці: «Одновисотні тризвуки і тональності», «М. Леонтович і українська народна пісня». Музичні твори: чотири струнні квартети, фортепіанні п’єси (зокрема, цикл прелюдій, Альбом для юнацтва тощо), Соната для скрипки і фортепіано, хори на слова М. Лермонтова, І. Франка, Д Бедного, А. Малишка, романси на слова Т. Шевченка, М. Рильського, музика до драматичних вистав, кінофільмів, обробки українських, російських молдавських народних пісень, окремі частини православного богослужіння (не видані). Помер 20 червня 1974 р. в Одесі.