ОНАЦЬКИЙ Євген Доментійович

Український суспільно-політичний діяч, дипломат, учений, публіцист

Народився 14 січня 1894 р. в м. Глухові на Чернігівщині в сім’ї вчителя і громадського діяча. Освіту здобув у гімназії Кам’янця-Подільського і на історико-філологічному факультеті Київського університету. Закінчивши його у 1917 р., активно включився у вир суспільно-політичного життя, творення української державності. Був учасником Всеукраїнського національного конгресу, членом Центральної ради, її секретарем, членом президії Малої ради. Тоді ж в журналах «Україна», «Наше минуле» та інших з’явилися його перші праці з української історії.

З 1919 р. по 1922 р. Є. Онацький працював у складі української дипломатичної місії в Італії, а потім очолював її. З кінця 20-х років — активний учасник Організації українських націоналістів в Італії, регулярно друкував статті в «Розбудові нації», «Українському голосі», «Ділі», «Літературно-науковому віснику», «Самостійнії) Україні», «Свободі» та інших українських зарубіжних журналах, викладав українську мову у Вищому східному інституті в Неаполі та у Римському університеті. Засуджував варварські дії фашистських військ в окупованій Україні. У 1943 р. Є. Онацького було заарештовано німецькими властями.

Після капітуляції Німеччини Є. Онацький повернувся до Риму, а через два роки переїхав до столиці Аргентини, де став одним із засновників і першим головою Спілки українських науковців, літераторів і митців у Буенос-Айресі, редактором тижневика «Наш клич», альманахів «Відродження» і «Просвіта», місячника «Дзвін», брав найдіяльнішу участь у заснуванні (1965) і роботі Українського історичного товариства.

Творча спадщина Є. Онацького надзвичайно багата й різнопланова. Він займався дослідженнями в галузі історії України, етнографії, лексикографії, був чудовим журналістом. Його перу належать сотні статей і близько 40 книг: «Основи суспільного ладу» (1941), «Наше національне ім’я. Наш національний герб» (1949), «Спрага справедливості. Нариси з суспільного життя» (1950), «Завзяття чи спокуса самовиправдання. Нариси з суспільного життя» (1956), «Українсько-італійський словник» (1977) та ін. Особливе місце серед його праць посідає 16-томна «Українська Мала Енциклопедія» (Буенос-Айрес, 1957—1967).

Цінним джерелом з деяких проблем новітньої історії України є мемуарні твори вченого: «Сторінки з Римського щоденника» (т. 1—2, 1941—1942), «У вавилонському полоні» (1949), «По похилій площі. Записки журналіста і дипломата» (т. 1—2, 1964—1969) та ін.

Улюбленим жанром Є. Онацького були біографічні нариси, (персонали українських учених, політиків, митців, дипломатів). Серед численних праць цього жанру виокремлюється збірка «Портрети в профіль» (1965).

Помер 27 жовтня 1979 р. у Буенос-Айресі.