НОВИЧЕНКО Леонід Миколайович

Український літературознавець, критик

Народився 31 березня 1914р. в с. Русанівка Сумської області в сім’ї вчителів. У 1939 р. закінчив Київський університет. У роки Великої Вітчизняної війни був військовим кореспондентом. У 1943—1946 рр. — відповідальний редактор газети «Література і мистецтво», згодом — «Літературної газети», з 1950 по 1952 р. — головний редактор журналу «Вітчизна». З 1949 р. працював в Інституті літератури ім. Т. Г. Шевченка

Академії наук УРСР, з 1958 р. — член-кореспондент АН УРСР. 31959 р. — секретар Спілки письменників СРСР.

Друкуватися почав з 1938 р. Перші літературно-критичні статті з теорії соціалістичного реалізму, історії української літератури, зокрема літературні портрети Т. Шевченка, М. Рильського, П. Тичини. Один з авторів і редакторів «Історії української літератури» (т. 2, 1957).

Цікавими є його розвідки з питань взаємозв’язку, художньої специфіки різних літератур тощо.

За книгу про творчість П. Тичини «Поезія і революція» (1956) удостоєний премії ім. В. Бєлінського, а за книжку «Не ілюстрація — відкриття!» (1967) — Державної премії УРСР ім. Т. Г. Шевченка.

Помер 23 листопада 1996 р. у Києві.