НОВИЦЬКИЙ Орест Маркович

Український філософ, психолог

Народився 25 січня 1806 р. в с. Пилипи (нині Чуднівського району Житомирської області) у родині священика. Закінчивши 1831 р. Київську духовну академію, працював її доцентом, у 1834—1850 рр. — професором Київського університету (викладав філософію, психологію і логіку). Автор підручників з психології (1840) та логіки (1841, 1844). Представник «філософії неортодоксального православ’я».

Філософські погляди вченого зазнали значного впливу Гегеля, хоча він і критикував раціоналістичне спрямування його філософської системи, оскільки найцінніший зміст духовного світу «живе в переконаннях серця», а не в «поняттях розуму». Народжуючись у дусі, філософія «освітлює» його «світлом» думки; втілює результати мислительної діяльності, яка є лише теоретичною трансформацією почуттів. Тому, на думку О. Новицького, німецькі філософи помиляються, прагнучи «зміст християнської віри перетворити на зміст раціональний», поставивши на місце віри знання.

І все-таки гегелівський універсалізм й об’єктивізм позначилися на філософії О. Новицького, зокрема на його розумінні людської особистості. Філософія — наука наук, яка містить тільки загальні форми та закони буття, нехтуючи всім частковим. Ці загальні знання не можуть бути взяті з досвіду; джерело знань — розум, який первісно споглядає їх у своїх ідеях. Досвід і розум діють разом, досвід дає зміст, розум — форми, закони; досвід — дійсність, розум — єдність та необхідність. Протилежність і боротьба — єство нашої свідомості, тому не треба дивуватися, зустрічаючи у філософії різноманітність суджень та поглядів. Тільки в цілості розвитку філософії ми можемо зрозуміти її як цілісну систему. У відповідь на тогочасні погляди про «недоведену корисність» філософії О. Новицький зазначав, що ідеал корисності — найнижча з ідей. Вищі за нього ідеали правди й прекрасного, святого. Оскільки філософія — найвищий вияв духу, немає нічого дивного, що з погляду нижчої ідеї вона здається ні до чого не придатною.

Головні філософські твори О. Новицького: «Об упреках, делаемых философии в теоретическом и практическом отношениях, их силе и важности» (1838); «О разуме как высшей познавательной способности» (1840).

Низку прогресивних положень учений висунув у галузі психології, зокрема щодо активного характеру процесу сприйняття, яке є відображенням справжніх властивостей предметів тощо.

1850 р. філософію було виключено з навчальних планів університету, проте вчений не облишив філософської творчості. Упродовж 10 років він працював над фундаментальною працею

«Постепенное развитие древних философских учений в связи с развитием языческих верований», що стала його відповіддю на заборону філософії. У 1860—1862 рр. вийшли її перші чотири томи, однак через негативну оцінку російської інтелігенції, зокрема М. Чернишевського, видання не було завершено. Помер 4 червня 1884 р.