МОРДОВЕЦЬ (Мордовцев) Данило Лукич

Український та російський письменник, публіцист, історик

Народився 19 грудня 1830 р. у козачій слободі Данилівні на Дону (нині смт Волгоградської області) в родині управителя поміщицьких маєтків. Вчився в Саратовській гімназії, Казанському, потім Петербурзькому університетах.

У 1854 р. закінчив навчання із золотою медаллю. Ще в студентські роки в Казані збирав усну народну творчість на Дону, робив переклади для І. Срезневського.

Повернувшись до Саратова, сходиться із засланим за участь у Кирило-Мефодіївському товаристві М. Костомаровим, який знайомить молодого дослідника з рідкісними документами з історії народних рухів у Росії та Україні. Понад ЗО років працював у різних губернських установах та у виданнях місцевої преси. Всебічно вивчав історію і тогочасний стан краю, публікував злободенні статті та фейлетони.

Перше історичне оповідання Д. Мордовця побачило світ у 1859 р., а в 1860 р. з’явилося історичне дослідження на тему понизової вольниці, яке здобуло позитивну оцінку в наукових колах. Протягом 60-х років з-під його пера виходять твори «Заметаев», «Понизовая вольница», «Атаман Братин и разбойник Зубакин» та ін.

Талановитого вченого і письменника запросили на роботу до Петербурзького університету. Проте через певні життєві обставини він змушений був відмовитися. Події 60-х років знайшли відгук у романах Д. Мордовця «Новые русские люди» та «Знамения времени». До 10-ліття скасування кріпацтва підготував збірку документальних нарисів «Накануне воли», де відтворено жахливі картини поміщицької сваволі. Це спричинилося до заборони друкувати ці матеріали в журналах та звільнення автора з посади правителя канцелярії «за неблагонадійність».

Д. Мордовець подав у відставку. З 1873 по 1885 р. перебував у Петербурзі, де набув популярності як автор історичних романів, для яких характерна толерантність в оцінках діяльності історичних осіб — від Лжедмитрія до Сагайдачного. Один за одним виходять друком романи «Идеалисты и реалисты» (1876), «Лжедмитрій», «Двенадцатый год» (обидва 1879), «Соединение раскольников в Соловках», «Царь и гетьман» (обидва 1880), «Сагайдачний» (1882) та ін. Останні два романи присвячені історії українського народу. Образ Мазепи в романі «Царь и гетьман» подано по-іншому, ніж в офіційній історіографії.

З любов’ю автор описує Україну, звичаї її народу, віддаючи цим данину своїм далеким предкам. Теплим почуттям до України та її захисників позначено і роман «Сагайдачний», в якому автор виступає і як історик, добре обізнаний з історичним минулим України, її фольклором. Виходить книжка спогадів Д. Мордовця «Из прошлого и пережитого» (1902), в якій автор розповідає про свої зустрічі з Т. Шевченком. Зібрання творів Д. Мордовця у 50 томах вийшло друком у 1901—1902 рр.

Помер 23 червня 1905 р. у Кисловодську, похований у Ростові-на-Дону.