МОГИЛЬНИЦЬКИЙ Антон Любич

Церковний і громадський діяч, поет

Народився 3 березня 1811 р. в с. Підгірки Калуського повіту на Станіславщині (нині Івано-Франківська область) в родині бідного священика.

Навчався в гімназіях Бучача, Чернівців, Будапешта. 1837 р. вступив до Львівської греко-католицької семінарії, яку закінчив через три роки. Саме тут написав перші ліричні вірші народною мовою, а також панегірики польською та сатиричні вірші латинською мовами, виявив неабиякі ораторські здібності.

Після прийняття духовного сану в червні 1841 р. А. Могильницький прибув у невеличке село Хитар, через чотири роки переїхав у с. Станків (нині Львівської області), а ще через два — став завідувачем капелани в Комарові під Галичем, де він проживав у 1846—1859 рр. Постійно давалися взнаки матеріальні нестатки (мав тринадцятеро дітей і змушений був заробляти де тільки міг).

Однак, попри всі життєві негаразди, А. Могильницький узявся за перо. Він написав вірші «Згадка старовини», «Пробудися, солов’ю», «Ученим членам Руської Матиці (Нового року 1849)», «Судьба поета», баладу «Русин-вояк». У 1854 р. завершив велику поему «Скит Манявський» — переспів народних переказів про гірський монастир, що до 1783 р. був останньою фортецею православ’я в Галицькій Русі.

На період проживання в Галицькому повіті припадають фольклорно-етнографічні розвідки письменника. Зберігся його етнографічний нарис «Опис Галича топографіческій».

1859 р. А. Могильницький переїхав у с. Бабче, де посів парафію, й водночас консисторія призначила його богородчанським деканом. 1860 р. його обрали до першого крайового сейму. Сейм делегував А Могильницького до Віденської державної ради.

В останні роки життя йому довелося вести боротьбу з єпископом Литвиновичем, який чинив усілякі утиски, переслідував його.

Помер 13 серпня 1873 р. в с. Яблуньці Івано-Франківської області.