МАЛИШКО Андрій Самійлович

Український поет і громадський діяч

Народився 5 листопада 1912 р. у смт Обухів Київської області в родині шевця. Закінчив літературний факультет Київського інституту народної освіти (1932). Вчителював в Овручі, служив у Червоній армії. Працював у газеті «Комсомолець України», в «Літературній Україні» та в журналі «Молодий більшовик». Учасник Великої Вітчизняної війни. Після війни був відповідальним редактором журналу «Дніпро» (1944—1947).

Друкуватися почав 1930 р. У 1935 р. його вірші увійшли до колективної збірки «Дружба».

Автор книжок поезій і поем «Батьківщина» (1936), «Лірика», «З книги життя» (обидві 1938), «Народження синів» (1939).

Особливо плідним для поета був передвоєнний 1940 р. Крім книги «Листи червоноармійця Опанаса Байди» вийшли друком збірки «Березень», «Зореві дні», «Жайворонки». Характерна особливість ранньої творчості А. Малишка — широта тематичного і жанрового діапазону.

Поезії А. Малишка періоду Великої Вітчизняної війни — явище значне, вагоме у поезії загалом. За роки війни вийшли збірки «До бою вставайте» (1941), «Понад пожари» (1942), «Україно моя!» (Уфа, 1942), «Україно моя!» (Воронеж, 1942), «Слово о полку», «Битва» (обидві 1943), «Полонянка» (1944). Тема війни звучить і в повоєнних збірках «Ярославна» та «Чотири літа» (обидві 1946). Велика Вітчизняна породила могутні образи Малишкових поем «Прометей», «Сини», «Любов», «Жива легенда», «Полонянка» (усі 1945—1947) та ін.

Повоєнний період творчості поета поділяється на два періоди: 1946—1958 та 1958—1970 рр. У цей час вийшли збірки: «Це було на світанку» (1948), «Весняна книга» (1949), «П’ять поем», «За синім морем» (обидві 1950), «Корейська поема» (1951), «Нові обрії» (1953), «Книга братів» (1954), «Що записано мною» (1956) — збірка, в якій однією з провідних є тема мистецтва, його громадянського значення, його життєдійних Джерел, шляхів розвитку. Згодом вийшли збірки «Заповітне джерело», «Серце моєї матері» (1959), «Дубовий цвіт» (1960). Збірка «Полудень віку» (1960) — поезії медитативно-філософського плану, це — підсумок баченого, чутого і пережитого. У збірках «Віщий голос» і «Листи на світанні» (1961) підсумовано роздуми попередніх років, надано нового осмислення животрепетній темі мистецтва в житті народу.

Побачили світ книги поезій «В синім полі», «Далекі орбіти», «Прозорість» (усі 1962), «Дорога під яворами» (1963), поеми «Франко в Криворівні» (1956), «Тарас Шевченко» (1961), «Перстень» (усі 1966). Зрілий А. Малишко дедалі частіше звертається до канонічних форм, зокрема до сонета. Ця віршована форма переважає у збірці «Рута» (1966).

Багато уваги віддає поет медитативній ліриці в останніх збірках «Синій літопис» (1968) і «Серпень душі моєї» (1970). Ідейно значуща, винятково щира і задушевна, настояна на народній мудрості, пройнята любов’ю до всього талановитого, людяного, поезія А. Малишка відбиває весь духовний набуток сучасної йому епохи. У ній знайшла втілення своєрідність мислення українського народу — його багатющі традиції, естетичні критерії, увесь його духовний світ.

Г. Майборода написав однойменну оперу на слова драматичної поеми А. Малишка «Арсенал» (1960, лібрето спільно з О. Левадою).

Невелика за обсягом, проте вагома публіцистична і літературно-критична спадщина поета. Цікавими є нариси періоду Великої Вітчизняної війни — «Київська битва» тощо, а також книжка літературно-критичних нарисів «Думки про поезію» (1959) та ін.

Ліричні твори А. Малишка увійшли до золотої скарбниці українських пісень, покладені на музику композиторами П. Май-бородою («Білі каштани», «Київський вальс», «Ми підем, де трави похилі», «Пісня про рушник», «Пісня про вчительку», «Стежина»), О. Білашем («Цвітуть осінні тихі небеса»), стали народними піснями.

Перекладав твори О. Пушкіна, О. Твардовського, О. Прокоф’єва, Я. Купали, А. Кулешова, В. Пшавели, Г. Гейне, Ф. Прешерна, Я. Івашкевича та ін.

За поему «Прометей» і збірку «Лірика» удостоєний Державної премії СРСР (1947), за книжку «За синім морем» (1950) і цикл віршів «Дорога під яворами» — Державної премії СРСР (1951,1969), за збірку «Далекі орбіти» — Державної премії УРСР ім. Т. Шевченка (1964).

Член СП СРСР з 1963 року.

Помер 17 лютого 1970 р. у Києві.