МАЙБОРОДА Георгій Іларіонович

Український композитор

Народився 1 грудня 1913 р. в с. Пелехівщина на Полтавщині. Музичні здібності виявилися у хлопчика досить рано, бо вдома часто звучала музика, лунали пісні. Батьки композитора заохочували своїх дітей також до гри на музичних інструментах.

Після закінчення школи Г. Майборода навчався в Індустріальному технікумі у м. Кременчук. Любов до співу привела юнака до самодіяльного хору, активізувала інтерес до поглибленого вивчення музики. Саме тоді, у першій половині 30-х років, з’явилися перші вокальні композиції Г. Майбороди.

У 1935 р. Г. Майборода вступив до Київського музичного училища, а через рік став студентом Київської консерваторії по класу композиції професора Л. Ревуцького. Роки навчання в музичному вузі були справжньою школою оволодіння професійним музичним мистецтвом. Поряд із виконанням суто навчальних завдань писав композиції, що увійшли до репертуару виконавських колективів. Це, передусім, симфонічна поема «Лілея» за поезією Т. Шевченка.

У воєнні 1941—1945 рр. служив у лавах Радянської армії. Навчання у консерваторії продовжив одразу ж після демобілізації. У 1949 р. композитор заявив про себе талановитою «Гуцульською рапсодією» для симфонічного оркестру. Твір, побудований на карпатському фольклорі, викликав інтерес серед слухачів.

50—60-ті роки принесли композиторові значні успіхи. Г. Майборода написав ще цілу низку творів, які стали вагомим внеском в українську музичну культуру, коли формувалися різні типи опери і солоспіву, оновлювалася їх тематика, виразові засоби. Опера «Милана», зокрема, привнесла в українську професійну музику багатство карпатського фольклору, сприяла формуванню нового типу лірики в романсах та опериш мелодиці, цікавим пошукам у галузі оркестрового письма.

Поряд з плідною композиторською діяльністю Г. Майборода викладав у Київській консерваторії (1952—1958), а також працював у керівних органах Спілки композиторів СРСР і Спілки композиторів України (її голова — у 1967—1968 рр.), виступав із музично-критичними статтями у пресі. За творчі досягнення удостоєний звання народного артиста СРСР (з 1960), лауреат Державної премії України ім. Т. Шевченка (1963).

Твори: опери «Милана» (1957), «Арсенал» (1960), «Тарас Шевченко» (1964), «Ярослав Мудрий» (1973); 5 симфоній (1950— 1986), сюїта «Король Лір» (1959), «Радісна увертюра» (1985); концерти — для голосу з оркестром (1969), для скрипки з оркестром (1977), симфонічні варіації для віолончелі з оркестром (1987), хори, романси, обробки народних пісень. Помер у 1992 р. в Києві.