МІХНОВСЬКИЙ Микола Іванович

Український політичний діяч

Народився у 1873 р. в с. Туровка (тепер Яготинського району Київської обл.). Вивчав правові науки в Києві. В студентські роки був одним із ініціаторів таємного братства «Тарасівці». Працював адвокатом, виступав на політичних процесах, брав активну участь у громадському житті. Його промова на шевченківському святі 1900 р. у Полтаві та Харкові, надрукована у Львові окремою брошурою під назвою «Самостійна Україна», стала програмою Революційної української партії (РУП). Поява брошури викликала жваву полеміку. Деякі тогочасні видання, зокрема «Молода Україна» та «Діло», прихильно поставились до ідеї самостійності України, а чернівецька «Буковина» зайняла негативну позицію. І. Франко у статті «Поза межами можливого» піддав анти самостійницькі настрої «Буковини» гострій критиці.

М. Міхновський був одним з організаторів Української народної партії (УНП), для якої написав «Десять заповідей» та «Програму» (1906), в якій обстоювалася ідея самостійності Української держави.

У роки першої світової війни був мобілізований у царську армію. Працював військовим юристом. Під час Лютневої революції 1917 р. був ініціатором скликання першого українського військового з’їзду (в якому взяли участь понад 200 військових) як першого кроку до утворення українського національного війська. У резолюції, прийнятій з’їздом, йшлося лише про виділення на фронті всіх українських вояків в окремі національні частини. Проте Тимчасовий уряд не сприйняв цих вимог. М. Міхновський був організатором «Українського військового клубу ім. гетьмана П. Полуботка», від якого увійшов до Центральної ради, практично очолював роботу оргкомітету щодо створення українських військових частин.

У травні 1917 р. в Києві був сформований 1-й український козацький полк ім. Б. Хмельницького, пізніше — полки ім. І. Ґонти в Умані, П. Сагайдачного в Житомирі та інших містах.

Був ініціатором повстання полуботківців (липень 1917), що мало на меті проголошення самостійності Української держави, однак передчасне викриття його планів спричинилося до висилки М. Міхновського на румунський фронт. Під час Гетьманщини зблизився з Українською демократично-хліборобською партією, але після проголошення гетьманом утворення федерації з Росією взяв активну участь у поваленні режиму П. Скоропадського.

Після встановлення радянської влади був ув’язнений, а звільнившись, виїхав на Кубань, де працював у системі кооперації та освіти. Навесні 1924 р. повернувся до Києва, сподіваючись, що подальших переслідувань не буде, проте глибоко помилився.

У квітні 1924 р. покінчив життя самогубством.