ЛЮБИЧ-РОМАНОВИЧ Василь Гнатович

Український письменник, поет і перекладач

Народився 27 квітня 1805 р. Навчався в Полоцькому єзуїтському колегіумі, де викладання велося латинською мовою, а згодом закінчив Ніжинську гімназію (1826).

В. Любич-Романович входив до групи активних членів ніжинської літературної школи. Писати почав ще в гімназії, де крім оригінальних творів займався перекладацькою діяльністю. Добре володіючи французькою, німецькою, англійською, італійською, польською мовами, мав можливість читати класичну літературу в оригіналі. На жаль, ранні вірші В. Любича-Романовича, а також його переклади до нас не дійшли.

Літературну діяльність почав як поет. Перші вірші та переклади з польської і французької мов були надруковані у «Литературной газете» (1830), редактором якої був А. Дельвіг.

Співпрацював із журналом «Сын Отечества», в якому пропагувалися ідеї офіційної народності самодержавства. Більше двадцяти творів, різних за жанром, зокрема переклади А. Міцкевича, східна казка «Кадур», романс, ліричні вірші та інші, В. Любич-Романович надрукував у «Літературних додатках».

У 1841—1842 pp., коли не було українських періодичних видань, він публікує українською мовою вірші в журналі «Маяк», де також друкувалися П. Гулак-Артемовський, Г. Квітка-Основ’яненко, Т. Шевченко та ін. Історія України цікавила В. Любича-Романовича давно, ще в гімназійні роки. Ця тема стала однією з провідних як у поетичній, так і в науковій творчості письменника, про що свідчать статті «Історичні гори і могили в Литві», «Пінськ і його місцевість», «Історія бувших княжеств Теребовльського та Звенигородського», «Донесення про події віку Лже-дмитрія», а також вірші «Сказ про Хмельницького» (1829), «Смерть бандуриста», «Козацька смерть», «Кошевой», «Пан Канівський», «Запоріжжя» (усі 1841), «Олексій Попович», «Запорожець», «Іван Коновченко» (всі 1842), «Барабаш у Хмельницького на пиру» ( 1848) та ін.

1832 р. у Петербурзі виходить збірка «Вірші Василя Романовича», яку поет присвятив Гімназії вищих наук князя Безбородька.

Значну частину літературної спадщини В. Любич-Романовича становлять переклади творів А. Міцкевича, Дж. Байрона, В. Гюго, А. Шеньє, Ш. Мільвуа. Вплив декого з цих поетів на нього як художника слова простежується в його оригінальних віршах.

У 30-ті роки В. Любич-Романович публікує твори з литовської історії та культури, у 40-х — звертається до історії та усної народної творчості українського народу. Видає журнал «Листок».

В історії нашої культури В. Любич-Романович залишив помітний слід не тільки як поет, перекладач, а й як пропагандист творчості М. Гоголя.

Дата смерті не відома.