ЛЕ Іван Леонтійович (справжнє прізвище — Мойся)

Український письменник

Народився 21 березня 1895 р. у с. Мойсинці на Черкащині в бідній селянській родині. З раннього дитинства його оточувала щира атмосфера національного українського духу. В 1901 р. в пошуках заробітку родина переїжджає в с. Гаврилівка Уфимської губернії, потім до Актюбінська, де батько працював на будівництві залізниці, пізніше — до Кривого Рога, а згодом — до Новоросійська.

У 1912 р. Іван Ле повертається в Україну, робить перші літературні спроби. У 1915 р. під час першої світової війни був призваний до діючої армії. Виявив мужність і хоробрість, за що був нагороджений медалями і став повним кавалером Георгіївського Хреста. Після жовтневого перевороту опинився в лавах Червоної армії, брав участь у громадянській війні.

У 1920 р. після демобілізації займався організацією медичної служби на Полтавщині. В 1923 р. закінчив робітфак Київського політехнічного інституту (факультет залізничного транспорту). Водночас займався літературною діяльністю. В 1926 р. І. Ле — редактор журналу «Червоний шлях», в 1927 р. — «Літературної газети». У тому ж році вийшла друком перша книжка письменника, де поряд з оповіданнями читач побачив повість «Юхим Кудря», високо оцінену П. Тичиною. Позитивний відгук дістав і наступний твір письменника — «Роман міжгір’я» (1927— 1933).

У роки Великої Вітчизняної війни І. Ле знову на фронті. Обороняв Київ, був контужений. У післявоєнний час письменник глибоко цікавився минулим свого народу, створив широковідомі історичні романи «Наливайко» (1940), «Хмельницький» (кн. 1, 1957), за який у 1967 р. йому було присуджено Державну премію УРСР ім. Т. Шевченка. Всього І. Ле видав понад 50 книжок та зібрання творів у 7 томах.

Помер 9 жовтня 1978 р. в Києві.