ЛАГУТА Микола Дмитрович

Український педагог, лінгвіст, історик, краєзнавець

Народився в 1895 р. у м. Миколаєві в родині міщан. . Навчався в Одеському університеті на історико-філологічному факультеті. Під час революції навчання припинив, з 1918 р. вчителював у різних навчальних закладах, читав українську мову на курсах учителів початкових шкіл Херсонського й Одеського повітів. Був активним пропагандистом українського слова та української культури. З 1918 р. — член української спілки «Просвіта» в Миколаєві. Тут він познайомився з багатьма прогресивно налаштованими людьми. Був головою ради українських об’єднаних організацій Миколаєва. У 1917—1920 рр. — діяч УПСР. Працював секретарем редакції газети «Революційна боротьба». За часів денікінської окупації Миколаєва був мобілізований у студентську роту. В 1920 р. повернувся додому.

Працював учителем української мови й літератури в чоловічій гімназії і водночас продовжував навчання в Одеському університеті. З квітня 1920 р. — викладач українознавства у Миколаївському інституті народної освіти, читав курси української мови і літератури, всесвітньої літератури, краєзнавства. Викладав українську мову і літературу в робітничих школах. М. Лагута — автор праць з діалектології і краєзнавства.

Захопившись історичним краєзнавством, досліджував історію м. Миколаєва, вивчав життя і творчість видатних людей краю (М. Аркаса, Р. Судковського та ін.).

2 жовтня 1929 р. М. Лагуту було заарештовано, звинувачено в належності до Спілки визволення України (СВУ) й засуджено до позбавлення волі на 3 роки з суворою ізоляцією. Згодом вирок був змінений — 3 роки умовно. М. Лагута працював в історико-археологічному музеї Миколаєва, брав участь у розкопках Ольвії. Водночас працював в Одеській філії Діпроміста, де займався питаннями реконструкції Миколаєва. У жовтні

1937 р. його знову заарештували і 15 листопада засудили до розстрілу за участь у «контрреволюційній організації». Реабілітований у 1957 р.