КРИП’ЯКЕВИЧ Іван Петрович

Український історик

Народився 25 червня 1886 р. у Львові в родині священика. У1904—1909 pp. навчався на філософському факультеті Львівського університету. В студентські роки брав активну участь у боротьбі за український університет, займався культурно-освітньою діяльністю. В 1908 р. організував «Просвітній кружок», співробітничав з «Просвітою». Наукову діяльність розпочав під керівництвом М. Грушевського, став одним із найвідоміших його учнів. З 1905 р. почав друкувати свої наукові статті у періодичному виданні Наукового товариства ім. Т. Шевченка — «Записки НТШ» (з 1934 р. — його редактор).

Захистив докторську дисертацію на тему «Козаччина і Ба-торієві вольності» (1911), незабаром був обраний дійсним членом НТШ. Викладав історію в Академічній гімназії у Львові (1912— 1914), згодом — у гімназіях Рогатина і Жовкви. Активно співпрацював в українських періодичних виданнях, що виходили в Західній Україні — «Письма з Просвіти», «Молода Україна», «Літературно-науковий вісник».

У міжвоєнний період плідно займався науково-педагогічною роботою; в 1921—1924 pp. — професор Львівського (таємного) українського університету, з 1934 по 1939 р. викладав історію України в Богословській академії у Львові. З 1934 р. — голова історичної секції НТШ.

У 1920—1933 pp. І. Крип’якевич вів широку національно-громадську роботу. У 1921—1922 pp. працював у Комітеті охорони військових могил, протягом 1923—1925 pp. брав участь у роботі туристично-краєзнавчого товариства, співпрацював із журналом «Політика» (1925—1926). З жовтня 1939 р. очолював кафедру історії України, з 1941 р. був професором Львівського університету. В роки гітлерівської окупації працював редактором наукових видань Українського видавництва у Львові. У повоєнний час був звинувачений в «українському буржуазному націоналізмі», зазнав переслідувань. У 1946 p. І. Крип’якевича було депортовано до Києва. Певний час він обіймав посаду старшого наукового співробітника Інституту історії України АН УРСР. У травні 1946 р. повернувся до Львова. У 1951 р. очолив відділ Інституту суспільних наук АН УРСР у Львові, у 1953— 1962 рр. — директор цього інституту.

З 1958 р. — академік АН УРСР, з 1961 р. — заслужений діяч науки України.

Найважливіші історичні праці І. Крип’якевича присвячені періоду козаччини і Хмельниччини: «Матеріали до історії української козаччини» (1914), «Студії над державою Б. Хмельницького» (1925—1931), «Богдан Хмельницький» (1954). І. Крип’якевич — автор багатьох праць з історіографії («Українська історіографія», 1923), історії культури («Історія української культури», 1937). Написав і опублікував низку науково-популярних нарисів з історії України («Велика історія України», 1935; «Історія українського війська», 1936 та ін.). Помер 21 квітня 1967 р. у Львові.