КОТЛЯРЕВСЬКИЙ Іван Петрович

Український письменник, театральний і громадський діяч, зачинатель нової української літератури і літературної мови

Народився 9 вересня 1769 р. у Полтаві в родині дрібного дворянина. У 1780—1789 pp. навчався у Полтавській духовній семінарії. Не закінчивши останнього богословського курсу, залишив навчання, служив чиновником у різних полтавських канцеляріях, працював учителем у поміщицьких родинах на Полтавщині.

З 1796 по 1808 р. перебував на військовій службі. Сіверський полк, в якому він служив, брав участь у задунайському поході 1806—1807 pp. під час російсько-турецької війни. У 1804 р. написав пісню «На Новий 1805 рік...» (опублікована 1849).

У середині 90-х років XVIII ст. І. Котляревський розпочав роботу над поемою «Енеїда», а на початку XIX ст. був уже широко відомий як її автор (над поемою працював понад 25 років). Перші три частини поеми вийшли друком двома виданнями (1798 і 1808 р.) без його відома.

Неодноразово був відзначений нагородами за виявлену хоробрість у боях і вміле виконання дипломатичних доручень. У чині капітана вийшов у відставку. Дістав посаду наглядача в Будинку для виховання дітей бідних дворян у Полтаві. Під час війни 1812 р.

І. Котляревському доручили сформувати козачий полк. Він не брав безпосередньої участі в боях, але після розгрому наполеонівської армії неодноразово виконував відповідальні доручення.

Після війни, повернувшись до Полтави, І. Котляревський віддається театральній діяльності, бере участь у влаштуванні аматорських вистав, виконує комічні ролі в популярних п’єсах. У 1818 р. був призначений директором Полтавського театру.

Автор п’єс «Наталка Полтавка» (1818, опублікована 1838) та «Москаль-чарівник» (1818, опублікована 1841). Обидва твори були поставлені в 1819р. і мали великий успіх. Вони поклали початок нової української драматургії. Театральна діяльність І. Котляревського дала відчутні результати: Полтавський театр став провідним в Україні.

І. Котляревський, глибоко обізнаний у культурно-мистецькому житті України, був чудовим знавцем українського фольклору, допомагав відомим ученим Д. Бантиш-Каменському, І. Срезневському, В. Пассеку. У 1821 р. його обрали почесним членом «Вільного товариства аматорів російської словесності».

В останні роки життя письменник майже не виїжджав із Полтави. 1827 р. він обійняв почесну посаду «попечителя богоугодных заведений» (так називали тоді лікувальні заклади, притулки і богодільні). 1834 р. через хворобу залишив службу. Тоді ж продав свою «Енеїду» харківському видавцеві Волохінову, який випустив її вже після смерті автора.

Незадовго до смерті відпустив на волю дві сім’ї своїх кріпаків.

Помер 10 листопада 1838 р. у Полтаві.