КОСТОМАРОВ Микола Іванович

Український і російський історик, етнограф, фольклорист, письменник

Народився 16 травня 1817 р. в с. Юрасівка (нині Ольховатський район Воронезької області) в родині поміщика. У 1836 р. закінчив історико-філологічний факультет Харківського університету. 1837 р. склав іспит на звання кандидата наук, після чого вступив на військову службу. У1840 р. розпочав підготовку до складання іспиту на ступінь магістра історичних наук. Першу дисертацію «Про причини і характер унії в Західній Росії» подав до захисту в 1841 р., але з огляду на протест церковної влади її було вилучено і знищено. 1844 р. захистив дисертацію «Об историческом значении русской народной поэиции», здобувши ступінь магістра. Викладав у гімназіях Рівного і Києва, з 1846 р. — ад’юнкт-професор Київського університету.

1846 р. разом з В. Білозерським, М. Гулаком, П. Кулішем, Т. Шевченком заснував таємну політичну антикріпосницьку організацію — Кирило-Мефодіївське товариство й був автором одного з його програмних документів — «Книги буття українського народу». Члени товариства поширювали ідеї визволення всіх слов’янських народів і формування єдиної слов’янської федеративної республіки.

1847 р. після розгрому товариства був заарештований і ув’язнений до Петропавловської фортеці у Петербурзі. У 1848— 1856 рр. відбував адміністративне заслання в Саратові. Повернувшись із заслання, викладав у Петербурзькому університеті, брав активну участь в організації та виданні українського журналу «Основа» (1861—1862), був редактором збірника «Акты Южной и Западной России».

З 1862 р. М. Костомаров займався виключно науковою діяльністю. Автор понад 200 праць переважно з історії України XVI— XVIII ст.

Праці М. Костомарова, зокрема монографії «Богдан Хмельницький» (1857), «Руїна» (1879—1880), «Гетьманство Юрія Хмельницького» (1880), «Мазепа» (1882), «Гетьманство Виговського»

(1883). «Павло Полуботок» (1885), присвячені визвольній війні українського народу 1648—1654 рр., були новим словом в історіографії XIX ст., започаткувавши народницький напрям в українській історіографії.

Учений обґрунтовував право України на національний розвиток, на свою літературу і культуру, обстоював думку про «самостійність української мови», «її право на незалежне місце серед слов’янських мов». Козацтво, як вважав М. Костомаров, було «прагненням народних мас до побудови чогось нового».

Праці М. Костомарова з історії України давали уявлення про самобутність політичного, економічного і культурного розвитку, особливості національного характеру українського народу.

Творчість М. Костомарова-письменника (літ. псевдонім Ієремія Галка) пов’язана з розвитком українського романтизму. Найзначніші його твори — повість «Сорок літ» (1840), «Казка про дівку Семилітку» (надрукована 1860), казки «Торба», «Лови» (1843), драма «Сава Чалий» (1838), трагедія «Переяславська ніч» (1841), повісті російською мовою «Кудеяр» (1875) і «Черниговка» (1881) та ін. Більшість поезій увійшли до збірок «Українські балади» (1839) і «Вітка» (1840). Переклав українською мовою твори Дж. Байрона, У. Шекспіра. Був одним з перших українських літературних критиків.

У1870 р. М. Костомарова було обрано членом Південнослов’янської академії, 1876 р. — членом-кореспондентом Петербурзької АН і почесним членом Сербського вченого дружества.

Помер 19 квітня 1885 р. в Петербурзі.