КОПЕРЖИНСЬКИЙ Костянтин Олександрович

Український літературознавець, фольклорист, славіст, етнограф, бібліограф, історик

Народився 4 листопада 1894 р. в с. Глібів (нині Новоушицький район) Хмельницької області. У 1918 р. закінчив Петроградський університет, де навчався під керівництвом видатного знавця давньої української літератури і палкого українського патріота В. Перетца.

У 1918—1922 рр. викладав історію літератури в середніх навчальних закладах та на педагогічних курсах Ленінграда. У 1922 р. повернувся в Україну і працював у Кам’янець-Подільському інституті народної освіти професорським стипендіатом, доцентом і професором кафедри історії української літератури. Після закриття більшовицькою владою університету повернувся до Ленінграда. З 1922 по 1925 рр. — секретар Товариства дослідників української історії, мови та письменства. У 1923— 1925 рр. — викладач історії літератури в Ленінградському університеті. Саме в ці роки з’явилися перші наукові дослідження К. Копержинського з історії української культури — «Острозька друкарня в Острозі та в Дермані після Берестейської унії, її видання та діячі» і «Магічно-акробатичні і пантомімічні вистави на Україні в другій половині XVIII — на початку XIX ст.».

У 1925—1929 рр. жив в Одесі, працював в Інституті народної освіти, де виступив як один із лідерів української громади. Читав курси історії та етнології в університеті, очолював український відділ Центральної наукової бібліотеки, був активним членом українських наукових товариств.

В одеський період учений опублікував понад 30 праць, зокрема етнологічну монографію «Обжинки» та фундаментальні дослідження з історії українського театру «Театральне і музичне життя на Поділлі наприкінці XVIII та в перші три десятиліття XIX ст.» (обидва 1926), «З історії театру на Чернігівщині (1750— 1830)» (1928) та ін.

К. Копержинський — автор праць з історії українського руху в Південній Україні. Так, у дослідженнях «Бібліографічні уваги до історії української книги в Одесі 80—90-х років XIX ст.» (1927) та «М. Комаров у суперечності з цензурою наприкінці 80-х і на початку 90-х років» (1929) на підставі копіткого опрацювання архівних матеріалів подано історію української книги в Одесі.

У 1928 р. на запрошення М. Грушевського вчений переїхав до Києва, де працював у гуманітарних установах ВУАН. У київський період (1928—1934) К. Копержинський продовжував роботу в архівах і бібліотеках Києва, Одеси, Харкова, Ленінграда. Серед надрукованих у ці роки праць варто відзначити ґрунтовне дослідження про громадсько-політичну діяльність М. Драгоманова та публікацію про його епістолярну спадщину.

У1934 р. вченого за «український буржуазний націоналізм» було засуджено і заслано на Північ; у 1937—1945 рр. він працював завідувачем кафедри російської мови в Іркутську, а з 1945 р.

до кінця життя — професором кафедри слов’янської філології Ленінградського університету. Майже всі його українознавчі праці з середини 30-х років залишилися неопублікованими.

Помер 18 березня 1953 р. в Ленінграді. Реабілітований посмертно.