КОЗАЧИНСЬКИИ Михайло (Мануїл) Олександрович

Український письменник і педагог

Народився в 1699 р. у м. Ямпіль Вінницької області в родині шляхтича. У 1733 р. закінчив Київську академію. Шість років працював як просвітник у Сербії (1733—1738). Був префектом, учителем риторики, поетики словено-латинської школи у Карловицях, де написав трагедію «Король Урош п’ятий» (1733), в якій розповів про смерть останнього сербського царя, а також про «занепад сербського царства». Твір було опубліковано в переробці учня М. Козачинського — І. Райча в Буді в 1798 р. У Сербії він популяризував церковнослов’янську граматику М. Смотрицького.

З 1740 р. — чернець, з 1745 р. — архімандрит Видубицького монастиря, з 1746 р. — ігумен Красногорського монастиря в м. Гадячі, з 1748 р. — архімандрит Святотроїцького монастиря у м. Слуцьку.

Після повернення в Україну був спочатку професором філософії, а з 1739 по 1746 р. — префектом Київської академії. Протягом цього часу прочитав три курси філософії.

М. Козачинський — автор двох барокових п’єс (одну з них — «Благоутробіє Марка Аврелія» поставив на сцені у Києві (1744) і праці «Філософія Аристотелева» (1745). З 1748 р. перебував у Білорусії, читав проповіді, писав історико-полемічні праці. Прочитані ученим академічні курси філософії зберігаються в Національній бібліотеці України ім. В. Вернадського.

Один з таких курсів, що його розпочав читати М. Козачинський 18 квітня 1744 р., названий ним «Психологічні проблеми моральної філософії або етики». Психологія вчинку сконцентрувалася в логічному осередку психологічної системи й визначила тлумачення всіх головних особливостей, породжених психологічною природою людини.

У своєму «Попередженні студентам» М. Козачинський виклав світоглядні настановлення щодо розуміння щастя як вихідного пункту в дослідженні мотиву доброчесності. За взірець пропонував брати тих людей, для кого філософія невіддільна від життя, а саме їхнє життя є втіленням певної філософії.

Найважливішим природним правом людини М. Козачинський вважав право на життя, свободу совісті, право приватної власності і право вибору (де немає вибору, там немає свободи), оскільки на цих засадах тримається будь-яка форма правління. Дію «природного закону» визнав настільки обов’язковою і необхідною, що порушити її не міг навіть Бог, інакше б він суперечив сам собі.

Етичні погляди М. Козачинського розвивалися в річищі тієї тенденції, яка склалася в курсах етики могилянських професорів XVIII ст., тенденції розриву між мораллю та офіційною релігією, підкреслення самостійної цінності земного життя. Обов’язок етики — шукати і навчати, що таке щастя, тобто блаженство, досяжне для людини в її земному житті. Етика для М. Козачинського була наукою, тісно пов’язаною із земним життям людини, вона не тільки коментує і пропагує наявні правила та моральні норми, а й вивчає моральний стан суспільства, дає практичні рекомендації щодо вдосконалення його врегулювання.

Розкрити достоїнства етики означає зіставити її з кінцевою метою людини, тобто з ідеєю Бога. Отже, кожна людина, на думку М. Козачинського, має гостру потребу в моральній філософії. Він блискуче розвивав ідею поєднання божественного з людським — проблему, яку порушували й інші мислителі в Україні, а найбільше учень М. Козачинського — Г. Сковорода.

Помер 15 серпня 1755 р. у Слуцьку.