КОЗАЧЕНКО Василь Павлович

Український письменник

Народився 25 березня 1913 р. в с. Новоархангельськ (нині смт Кіровоградської області). Після закінчення сільської семирічки працював у Новоархангельському райкомі ЛКСМУ. Навчався на літературному факультеті Уманського інституту соціального виховання, а згодом закінчив філологічний факультет Київського державного університету (1938). Працював відповідальним секретарем редакції журналу «Радянська література».

З перших днів Великої Вітчизняної війни перебував у діючій армії: був командиром стрілецького взводу, брав участь в обороні Києва. Потрапивши в оточення, зв’язався з партизанським підпіллям, став одним із найактивніших його учасників.

Після звільнення рідного села від окупантів В. Козаченко брав участь у відбудовчих роботах, працював агітатором у райвійськкоматі та в редакції районної газети.

Навесні 1944 р. переїхав до Києва. Працював у редакціях республіканських журналів «Вітчизна» та «Дніпро». Друкуватися почав з 1938 р. Перші книжки — збірка оповідань «Золота грамота» (1939) і повісті «Пегас», «Данило Скоробагатько», «Перший взвод» були опубліковані ще до війни. У творах часів війни і повоєнних років — повістях «Ціна життя» (1942), «Атестат зрілості» (1946), «Серце матері» (1947), збірці оповідань «Три літа» — знайшла відображення героїчна боротьба партизан проти фашистських загарбників.

Вів активну громадську роботу: був членом правління та відповідальним секретарем правління Спілки письменників України, головою правління Київської організації СПУ, першим заступником голови правління Спілки письменників України.

1957 р. у складі української урядової делегації брав участь у роботі Генеральної Асамблеї ООН.

Повісті «Листи з патрона» (1967), «Яринка Калиновська» (1969), «Біла пляма» (1970) — пов’язані між собою часом і місцем дії. Ці твори становлять цілісну епічну картину партизанського, підпільного руху в тилу ворога. Тему відбудови українського повоєнного села відтворено у повістях «Нові Потопи» (1948), «Зорі назустріч» (1954). Морально-етичні проблеми порушено в повісті «Сальвія» (1956). Автор збірки оповідань та нарисів «Вісімсот мільйонів», «Віра»; художньо-публіцистичної книги «Нью-Йорк зблизька», «Вершники Ченліма» та ін.

Помер 25 березня 1995 р.