КОБИЛЯНСЬКА Ольга Юліанівна

Українська письменниця і громадсько-культурна діячка

Народилася 27 листопада 1863 р. у м. Гура-Гумора на Буковині (нині Гура-Гуморулуй, Румунія), в сім’ї дрібного службовця. Дитинство пройшло в м. Кимполунзі і в с. Димці, нині Чернівецької області. З 1891 р. жила в Чернівцях. Закінчила чотирикласну німецьку школу, глибші знання здобула шляхом самоосвіти.

Світогляд О. Кобилянської формувався під впливом творів Т. Шевченка, І. Франка, І. Тургенєва, праць М. Чернишевського і Д. Писарева, безпосереднього знайомства з О. Маковеєм і Лесею Українкою, болгарським письменником П. Тодоровим. 1893 р. взяла участь у виданні альманаху «Наша доля».

Для творчого зростання О. Кобилянської велике значення мала її поїздка 1899 р. на Наддніпрянську Україну. Побувала в Києві у Лисенків і Старицьких, їздила до Канева на могилу Т. Шевченка, гостювала в родині Косачів на хуторі Зелений Гай під Гадячем, здружилася з Лесею Українкою.

Літературну діяльність почала в середині 80-х років XIX ст. Ранні твори писала здебільшого німецькою мовою («Вона вийшла заміж», «Видиво», «Без щастя» та ін.).

Перший твір українською мовою — повість «Людина» (1894) — був надрукований в журналі «Зоря». У цій повісті та в інших повістях і оповіданнях («Він і Вона», 1895; «Царівна», «Що я любив», обидві 1896; «Не культурна», 1897; «Valse melancholique», «Покора», обидві 1898) обстоювала право жінки на працю і повноцінне духовне життя. Соціальні причини розорення, безправ’я і темноти селянства розкрила в оповіданнях «У св. Івана», «Банк русти кальний» (обидві 1895).

Одним із кращих творів світової літератури про село і селянство стала повість «Земля» (1902). Заклик учитися в народу і вірно йому служити прозвучав у повісті «Ніоба» (1905). Темі людської гідності, великого кохання, краси людських почуттів присвячена повість «В неділю рано зілля копала...» (1909), написаній за мотивами народної пісні «Ой, не ходи, Грицю, та й на вечорниці». Формування національної інтелігенції відображено в повістях «Через кладку» (1912) та «За ситуаціями» (1913). В останньому творі письменниця гостро осудила ніцшеанство.

У творчості О. Кобилянської знайшли відображення події першої світової війни. Вона написала антивоєнні оповідання, нариси, новели — «Лист засудженого вояка до своєї жінки», «Назустріч долі», «Сниться» (всі — 1917), «Зійшов з розуму» (1927). В оповіданнях «Вовчиха» (1923), «Але Господь мовчить!» (1927) показала соціальні причини зубожіння селян.

В умовах соціального і національного гніту Буковини письменниця займала прогресивні позиції, спілкувалася з передовою студентською молоддю, підтримувала зв’язки з чернівецьким журналом «Промінь», львівським «Нові шляхи».

Творчий шлях О. Кобилянської був складним і суперечливим. У своїх кращих творах вона порушувала питання, які хвилювали народні маси, обстоювала реалізм як основний творчий метод літератури. Письменниця захоплено зустріла звільнення Північної Буковини Радянською армією і радісно вітала возз’єднання її в єдиній Українській радянській державі, приєдналася до культурного життя. В 1940 р. стала членом Спілки письменників України. Активно виступала з публіцистичними статтями «Цвіт культури розвивається» (1940), «Слово про буковинську жінку» та ін. Залишила статті - спогади про І. Франка, X. Алчевську, М. Коцюбинського. Ненавистю до німецько-фашистських загарбників пройняті її виступи у пресі 1941 р.

Через хворобу О. Кобилянська не змогла виїхати з Чернівців. Смерть позбавила її від фашистського військово-польового суду.

Померла 21 березня 1942 р. у Чернівцях.