КАЧАНОВСЬКИЙ Володимир Васильович

Український і російський філолог-славіст, мовознавець, палеограф

Народився 13 березня 1853 р. в с. Великий Ліс Гродненської губернії в родині священика. У 1876 р. закінчив слов’яно-російське відділення Варшавського університету. Значний вплив на формування світогляду В. Качановського справив професор В. Макушев, який обстоював принцип паралельного вивчення історичного, культурологічного та мовознавчого матеріалу. Ще студентом написав працю «Сербские жития и летописи как источник истории южных славян в XIV и XV веках» (1875), за яку був відзначений золотою медаллю (опублікована в «Славянском сборнике», 1876). Після закінчення університету залишився працювати на кафедрі слов’янської філології, їздив у відрядження до Санкт-Петербурзького університету, а після повернення до Варшави певний час працював бібліотекарем.

Упродовж двох років вивчав історію та культуру південних слов’ян в архівах, книгозбірнях і університетах Греції, Італії, Південної Франції, слов’янських країн. У книгосховищі м. Дубровник В. Качановському вдалося розшукати неопубліковані документи, які були покладені в основу його магістерської дисертації «Неизданный дубровницкий поэт Антон-Марин Глегевич (Гледьєвич)» (1882). У своїй праці вчений особливо наголосив на значенні Глегевича для розвитку слов’янської драматургії. Важливим твором В. Качановського є «Хорватские летописи XV— XVI вв.» (1881). Після захисту дисертації певний час працював у Болгарії, де займався переважно складанням болгарського словника. На підставі зібраних матеріалів В. Качановський написав кілька наукових досліджень, серед яких особливо цінними є «Новые данные для изучения литературной деятельности болгарского патриарха Евфимия» (1888). Праця присвячена літературній діяльності реформатора болгарського письма XIV ст.

Опубліковані В. Качановським «Памятники болгарского народного творчества» (вип. 1, 1882) тривалий час залишалися одним з основних джерел вивчення болгарських народних пісень. У 1886 р. його було обрано приват-доцентом Казанського університету. В 1887 р. в Казані опублікував працю «Об историческом изучении русского языка». З 1888 p. — екстраординарний професор Ніжинського історико-філологічного інституту. Очолював кафедру церковнослов’янської мови, історії російської мови і слов’янських наріч. З того ж року видавав журнал «Вестник славянства». У 1888—1890 pp. журнал друкувався в Казані, з 1891 по І896 p. — у Києві. В збірнику опубліковано цілу низку досліджень В. Качановського, зокрема рецензії, бібліографічні відомості про Україну та її культуру. Вивчав спадщину Ф. Буслаева, І. Бодуена де Куртене, О. Соболевського та інших мовознавців. Загалом В. Качановському належить близько 200 наукових праць з різних аспектів вивчення мов, історії та культури слов’янських народів. Остання велика праця вченого — «История Сербии с половины XIV до конца XV в.» (т. 1, 1899).

Праці Качановського справили помітний вплив на подальший розвиток слов’янознавства майже в усіх країнах Центральної та Східної Європи.

Помер 24 березня 1901 р. в Ніжині.