КАРПЕНКО-КАРИЙ Іван Карпович (справжнє прізвище — Тобілевич)

Український драматург, актор, режисер, театральний діяч

Народився 29 вересня 1845 р. в с. Арсенівка (нині Кіровоградської області) в родині управителя поміщицького маєтку. З 1863 р. став організатором самодіяльного театрального гуртка, автором перших драматичних творів. Захоплення сценою, театром І. Тобілевичу доводилося поєднувати з виконанням службових обов’язків писаря, столоначальника, губернського секретаря. З 1863 р. брав участь у постановках аматорського театру в Бобринці та Єлизаветграді. У 1865 р. разом із М. Кропивницьким став організатором і режисером аматорського гуртка. За допомогу неблагонадійним політичним діячам (родині С. Русової) та участь у нелегальному гуртку в 1883 р. його було звільнено зі служби і вислано за межі України на три роки.

Місцем заслання І. Карпенка-Карого став Новочеркаськ, де у цей час він гастролював з театральною трупою, очолюваною М. Старицьким. Членами цього театрального колективу були його молодші брати М. Садовський і П. Саксаганський та сестра М. Садовська.

Новочеркаський період був матеріально скрутним (тяжка праця у палітурній майстерні за мізерну платню), однак плодотворним у біографії Карпенка-Карого як драматурга. Тут він написав найкращі свої п’єси: «Бондарівна» (1884, опублікована 1886), «Наймичка» (1885, опублікована 1887), «Безталанна» (1886), в яких відобразив найтонші відтінки почуттів і станів душі героїв.

Після заслання І. Карпенко-Карий повернувся до активної театральної діяльності. Літературну творчість почав у середині 70-х років як критик і публіцист. Як драматург виступив на початку 80-х років. Написав низку сатиричних комедій «Розумний і дурень», «Мартин Боруля», «Сто тисяч», «Хазяїн», «Суєта», «Житейське море», які стали відомі глядачеві наприкінці XIX — на початку XX ст. Драматург зосередив увагу на створенні реалістичних характерів героїв, подбавши про достовірність ситуацій, гостроту конфліктів. Він відобразив різке розшарування в українському селі пореформеного періоду, появу капіталістів-аграріїв, жорстокий визиск селян, безправне становище української інтелігенції.

З лютого 1890 р. І. Карпенко-Карий — керівник (спільно з П. Саксаганським) «Товариства малоросійських акторів». Трупа І. Карпенка-Карого і П. Саксаганського гастролювала на півдні України, в Бессарабії, на Кубані, на Дону.

Він зіграв головні ролі майже в усіх своїх 18 п’єсах, а також утворах І. Котляревського, Г. Квітки-Основ’яненка, Т. Шевченка, М. Кропивницького, М. Старицького.

З 1890 по 1907 р. І. Карпенко-Карий — актор та один з керівників трупи П. Саксаганського, з яким створив школу виховання акторів соціально-психологічного театру.

Помер 15 вересня 1907 р. у Берліні. Похований на хуторі Надія поблизу с. Миколаївка на Кіровоградщині.