КАПНІСТ Василь Васильович

Український і російський письменник, пост, громадський діяч

Народився 23лютого 1758 р. (за іншими відомостями — 1757 р.) в с. Велика Обухівка (тепер Миргородського району Полтавської області). Походив з давнього роду венеціанських дворян. Його батько Василь Петрович Капніст, грек за національністю, 1711 р. під час прутського походу Петра І вступив на службу до російської армії. У 1737—1750 pp. був миргородським полковником, а потім бригадиром російської армії. Загинув на початку Семирічної війни 1756—1763 pp.

Діяльність В. Капніста була пов’язана з Полтавщиною. Він був директором училищ і генеральним суддею Полтавської губернії. Друкуватися почав 1780 р. («Сатира І»). Коло літературних інтересів В. Капніста дуже багатогранне: оди, елегії, п’єси, в яких він оспівав мальовничу природу України, життя і побут її народу («Обухівка», «В пам’ять береста»).

Перу поета належить вірш на честь Полтавської битви. Його «Чижик» — переспів вірша Г. Сковороди «Ой ти, птичко желтобоко».

У своєму маєтку в Обухівці створив домашній театр, на сцені якого, зокрема, було поставлено його комедію у віршах «Ябеда» (1798, гостра сатира на бюрократію і суд). Ця п’єса входила до репертуару Полтавського вільного театру, який очолював І. Котляревський, а також Харківської трупи Д. Трощинського в с. Кибинцях Миргородського району.

В. Капніст — один із перших перекладачів російською мовою «Слова о полку Ігоревім», автор відомої «Оды на рабство» (1783), яку дослідники вважають протестом проти введення в Україні кріпацтва.

Перебуваючи свого часу на військовій службі, В. Капніст був добре обізнаний з військовою козацькою справою. Тому заміна українського козацького війська карабінерами викликала в нього обурення. 1788 р. він подав Катерині II проект «Положения, на каком может быть набрано и содержано войско охочих Козаков». На його думку, це мало бути незалежне від російського добровільне козацьке військо з командуванням зі старшин-українців, обраних козаками. Катерина II схвально поставилася до проекту, проте його реалізацію замість Лівобережної було перенесено на Південну Україну.

Бажаючи незалежності своїй Батьківщині, 1791 р. з’ясував можливості допомоги Україні (якщо вона повстане проти Росії) з боку Прусії. В Обухівці заснував гурток, члени якого обговорювали громадські й політичні справи, мріяли про повернення втраченої автономії, підтримував зв’язки з гуртком прогресивної молоді О. Палицина на Харківщині.

Поет не був осторонь подій Вітчизняної війни 1812 р. З-під його пера вийшло «Видение плачущего над Москвою россиянина в 1812 году».

Помер 9 листопада 1823 р. у с. Кибинці. Похований у Великій Обухівці.