КАПЕЛЬГОРОДСЬКИЙ Пилип Йосипович (псевдоніми: Успенець, Хлібороб)

Український письменник

Народився 26 грудня 1882 р. у с. Городище (нині Сумської області).

Протягом 1897—1902 рр. навчався у Полтавській духовній семінарії, з якої його було виключено за участь у селянському заворушенні та вислано на Кубань, де працював учителем у с. Успенському (1903—1909). Знову взяв участь у революційному русі, за що був ув’язнений. Після звільнення працював у влади-кавказькій газеті «Терек» (1909—1910).

У 1910 р. на загальному сході (нізамі) ногайці обрали П. Капель-городського своїм керівником. Протягом 1910—1917 рр. здійснив низку важливих господарсько-економічних і культурно-побутових заходів та реформ, що були спрямовані на збереження ногайського народу. У 1917 р. написав історію ногайців ХП—XX ст.

У 1920 р. повернувся в Україну. Був редактором газети «Вісті ревкому», секретарем і заступником редактора газети «Червона Лубенщина», працював у полтавській газеті «Робітник», згодом очолював відділи в газеті «Більшовик Полтавщини», співробітничав з редакцією щомісячного літературно-художнього часопису «Наше слово».

Перші вірші П. Капельгородський опублікував 1905 р. в альманасі «Перша ластівка». Згодом його твори друкувалися в антології «Українська муза», збірниках «Розвага», «Досвітні огні», «З неволі»; журналах «Рідний край», «Нова громада», «Літературно-науковий вісник»; газетах «Хлібороб», «Громадська думка», «Рада».

Перша книжка — збірка поезій «Відгуки життя» (1907). В 1909 р. у в’язниці написав хроніку «Спогади семінариста», яку було опубліковано в «Літературно-науковому віснику» в 1910 р.

Трагедійна повість «Ашхаду» («Я стверджую»), написана 1917 p., опублікована 1932 p., була першим прозовим художнім твором про минуле ногайського народу. Вона справила великий вплив на становлення ногайської національної літератури.

П. Капельгородський — автор сатиричної повісті «Непорозуміння» (1930), у якій описав революційні події в Україні 1917— 1921рр., роману-хроніки «Шурган» (1932) з історії громадянської війни на Кубані, роману «Артезіан» (1934, надрукована 1974), в якому в художній формі подав аналіз становища селянства 30-х років XX ст. Написав дитячу п’єсу «Чарівна сопілка».

Як публіцист відомий численними критичними розвідками і статтями.

У 1938 р. був репресований.

Помер 21 листопада 1942 р. Реабілітований у 1957 р.