КАЛИНЕЦЬ Ігор Миронович

Український поет

Народився 9 липня 1939 р. у м. Ходорів (нині Львівської .області).

У 1956—1961 рр. навчався на філологічному факультеті Львівського університету. Після закінчення працював у Львівському обласному архіві. З 1981 р. — бібліотекар.

Початок творчості припав на період поетів-шістдесятників. Великий вплив на формування його світогляду мав Богдан Ігор Антонич, який був його вчителем.

Проблеми, які хвилювали молодого поета, він задекларував не лише у різних правозахисних акціях, а й у своїй поезії. Перша книжка «Вогонь Купала» (1966), в якій автор обстоював свою громадянську позицію, дістала схвальну оцінку в українській періодиці. Однак видавництва відхиляли наступні збірки І. Калинця, оскільки він уже тоді зажив репутацію неблагонадійного.

У доробку поета — 17 поетичних збірок. Пейзажна і любовна лірика вирізняються образною своєрідністю, що йде від переосмислення фольклору, народного мистецтва. Усі збірки згруповані у два цикли: «Пробуджена муза» (9 збірок про шістдесятників) і «Невольнича муза» (8 збірок поезій періоду ув’язнення). Кілька збірок («Поезії з України», 1970; «Підсумовуючи мовчання», 1971; «Коронування опудала», 1972 та ін.) першого циклу були надруковані у самвидаві і вийшли за кордоном українською мовою і в перекладі.

На початку 70-х років І. Калинець зазнав несправедливих репресій. Улітку 1972 р. було заарештовано дружину поета, а невдовзі і його самого. І. Калинця було засуджено на 6 років таборів і 3 роки заслання, які відбував на Північному Уралі і в Забайкаллі.

В ув’язненні працював токарем і кочегаром, мучився, але не каявся. Вистояти у тяжкі хвилини допомогла поезія. Зумів зберегти все написане, проте не був упевнений, що його твори зрозуміє читач.

Після повернення із заслання (1981) І. Калинець з великими труднощами влаштувався бібліотекарем у Львівську наукову бібліотеку АН УРСР ім. В. Стефаника.

Національне відродження поет сприйняв усім серцем. З 1987 р. працював редактором журналу «Євшан-зілля», який видається і в наш час.

1977 р. І. Калинець відзначений премією ім. І. Франка (Чикаго), 1992 р. — премією ім. В. Стуса та Державною премією ім. Т. Шевченка.