ЗАРУДНИИ Микола Якович

Український драматург

Народився 20 серпня 1921 р. в с. Оріховець на Київщині в родині вчителя. Тут пройшло його дитинство. Згодом сім’я переїхала в с. Великі Хутори на Вінниччині, де М. Зарудний закінчив десятирічну школу (1939).

Початок літературної творчості припадає саме на роки навчання. Першою спробою був переклад українською мовою твору Дж. Лондона «Мартін Іден». Як активний учкор він отримав від Вінницького обкому комсомолу путівку до Інституту журналістики у Харкові. Навчаючись в інституті, почав писати оповідання.

На початку Великої Вітчизняної війни, його курс було евакуйовано до Алма-Ати, де М. Зарудний 1942 р. закінчив Казахський державний університет. Після закінчення працював у газеті «Ворошиловградська правда».

Влітку 1944 р. добровольцем пішов на фронт, служив політпрацівником. Після демобілізації працював відповідальним секретарем у газеті «Вінницька правда» (1945—1960), головним редактором, заступником директора Київської кіностудії ім. О. Довженка (1961—1963), секретарем правління Спілки письменників України (1968—1969), секретарем правління Київської організації Спілки письменників України (1981—1990).

Друкуватися почав з 1944 р., коли написав першу повість «Мої земляки». Автор п’єс «Весна» (1949), «На крутих берегах» (1955) та ін.

М. Зарудний переважно висвітлює соціально-побутові сторони життя. Створив кілька романів «На білому світі» (1967), «Уран» (1970), «Гілея» (1973). Письменник віддає перевагу драмі, досягаючи в ній дедалі більшої сценічної виразності. Це — драматична трилогія «Ніч і полум’я» (1958), «Сині роси» (1968), п’єси «За Сибіром сонце сходить» (1980) та ін.

П’єси М. Зарудного ставились у театрах України, Москви, Ленінграда, за рубежем. Окремі твори перекладено російською, болгарською, польською, чеською та іншими мовами. За великий внесок у розвиток української літератури М. Зарудному було присуджено Державну премію УРСР ім. Т. Г. Шевченка. Помер 29 серпня 1991 р. Похований у Києві.