ЗАРЕВИЧ Федір Іванович (псевдоніми: Юрко Ворона, Ф. Чорногір та ін.)

Український письменник, публіцист і видавець

Народився 30 вересня 1835 р. у м. Славське (нині смт Сколівського району Львівської області) в родині священика.

Навчався у гімназіях м. Станіслава та Самбора, але закінчити цей навчальний заклад не вдалося, оскільки його було виключено за участь в учнівському русі, що протистояв шовіністичним настроям і нападкам польської молоді. Трудову діяльність розпочав дрібним службовцем. У 60-х роках був активним діячем народовського руху.

Близько 1861 р. переїхав до Львова. У 1862—1863 рр. був редактором і видавцем журналу «Вечерниці», з 1867 р. — газети «Русь». За його підтримки в 1873 р. у Пешті вийшли «Газета для народних вчителів» та інші українські видання.

Політичні погляди визначаються його належністю до перших «народовців» — найпрогресивнішої на той час політичної течії в Галичині. Він боровся проти ополячення та онімечення України і робив усе можливе для здобуття нею державності.

Публіцистична спадщина невелика, але яскрава й вагома — це аналітичні матеріали про становище українського селянства, роль інтелігенції в керівництві просвітницьким рухом у Галичині, міжнаціональні відносини тощо.

Творчий доробок Ф. Заревича як письменника — 17 прозових творів, драма, два вірші. Перші його вірші — «Руський борець» та «Пересторога другу» були опубліковані в 1860 р. в альманасі «Заря галицкая яко альбум на год 1860». Серед найкращих прозових творів — реалістична повість з життя Галичини 1830—1840 рр. «Хлопська дитина» (1862), романтично-психологічне оповідання «Вітренниця» (1868).

Автор низки оповідань на соціально-побутові теми: «Чудний цвіт», «Родина», «У страха очі великі», «Дві сестри», «Німа», «Син опришка»; повісті «Хто не любив», драма «Бондарівна» (1872).

Помер 13 грудня 1879 р. у м. Сколе Львівської області.