ЗАЛІЗНЯК Максим

Ватажок українського гайдамацького руху, один із керівників визвольного повстання 1768 р. (Коліївщини)

Народився на початку 40-х років XVIII ст. в с. Медведівка (за іншими відомостями — в с. Івківці) поблизу Чигирина (нині Черкаська область) в селянській родині. Після смерті батька у віці 13 років пішов на Запорозьку Січ. З 1762 р. працював на рибних промислах на Дніпрі, наймитував в Очакові. У 1767 р. став послушником Онуфріївського монастиря на Київщині, а на початку 1768 р. перейшов до Мотронинського монастиря поблизу Чигирина. Наприкінці квітня цього ж року неподалік від монастиря, у Холодному Яру, М. Залізняк зібрав загін запорожців, козаків надвірного війська та селян чисельністю до тисячі чоловік. Повстанці проголосили його отаманом, хоча сам він називав себе полковником Низового Війська Запорозького. Головною причиною повстання були жорстокий релігійний і соціально-економічний гніт українського селянства Речі Посполитої, що особливо посилився в середині XVIII ст., ворожі дії щодо православних українців з боку шляхетської Барської конфедерації 1768 р. тощо. Значну роль відіграли також провокаційні дії російських властей, що поширювали серед українців чутки про так звану золоту грамоту, якою російська імператриця нібито давала М. Залізнякові та його прибічникам право винищувати поляків і євреїв. До повстання проти релігійного гноблення закликав у своїх проповідях також ігумен Мотронинського монастиря Мельхіседек Значко-Яворський, де М. Залізняк був послушником.

У другій половині травня загін М. Залізняка, чисельність якого дедалі зростала, вирушив з Холодного Яру. Упродовж трьох тижнів за повної підтримки православних українських селян повстанці захопили Жаботин, Смілу, Черкаси, Канів, Корсунь, Лисянку, Богуслав, Мошни. Гайдамаки жорстоко розправлялися з місцевим польським та єврейським населенням, що було санкціоновано відповідним універсалом М. Залізняка. 20—21 червня 1768 р. повстанці оточили Умань і за кілька годин зайняли добре укріплене місто, чому значно сприяв перехід на бік гайдамаків І. Ґонти. Повстанська рада проголосила М. Залізняка гетьманом і князем Смілянським, а сам він заявив про відновлення Гетьманщини. На землях, охоплених повстанням, почали запроваджуватися елементи козацького адміністративного устрою. Чутки про успіхи М. Залізняка сприяли блискавичному поширенню гайдамацького руху по території України, й незабаром він охопив Київське і Брацлавське воєводства. На початку липня тут діяло близько ЗО гайдамацьких загонів. На той час Барську конфедерацію було розгромлено, і гайдамаки як військова сила були вже не потрібні російському урядові, який надав допомогу польській армії у придушенні повстання. Для арешту М. Залізняка та І. Ґонти до Умані було послано військо на чолі з полковником Гур’євим. 27 червня росіяни оточили табір гайдамаків, у якому на той час перебувало близько тисячі вояків. Вважаючи російське військо своїм союзником, вони не чинили опору під час арешту.

8 липня 1768 р. М. Залізняка разом із 73 гайдамаками, які вважалися царськими підданими, було ув’язнено в Києво-Печерській фортеці. Наприкінці липня їх засудили до побиття батогами, таврування, виривання ніздрів і довічного заслання до Нерчинських копалень.

По дорозі до Білгорода М. Залізняк разом із півсотнею ув’язнених роззброїли конвой і втекли, однак, були впіймані і відправлені на каторгу, де, ймовірно, Залізняк помер. За деякими відомостями, він утік з каторги і брав участь у селянській війні під проводом О. Пугачова.