ЖИТЕЦЬКИИ Павло Гнатович

Український мовознавець, педагог, громадський діяч

Народився 4 січня 1837 p. у м. Кременчук Полтавської області в родині священика. Навчався в Полтавському духовному училищі (1847—1857), Полтавській духовній семінарії (1851—1857), Київській духовній академії (1857—1860). У 1864 р. закінчив історико-філологічний факультет Київського університету. На початку 60-х років XIX ст. виступив як один із співзасновників і активних діячів київської Старої громади. З 1865 р. викладав російську мову і словесність у Кам’янець-Подільській губернській гімназії та київських гімназіях (1868—1880). Брав активну участь у розробці статуту Колегії Павла Галагана, де згодом викладав російську словесність (1874—1880, 1882—1893). У 1880 р. П. Житецького, який мав неабиякий вплив в українофільських колах, через звинувачення у політичній неблагонадійності було вислано з Києва. Впродовж 1880—1882 рр. викладав у середніх військових навчальних закладах Петербурга, в Академії генерального штабу. У званні приват-доцента прочитав курс з історії російської мови в Петербурзькому університеті (березень—квітень 1881). Після повернення працював учителем російської мови в Київському Володимирському кадетському корпусі (1882—1893). Протягом 1880—1890 рр. активно співробітничав з журналом «Киевская старина». У 1873 р. був обраний дійсним членом Південно-Західного відділу Російського географічного товариства, 1879 — Історичного товариства Нестора Літописця, 1903 — Наукового товариства ім. Т. Шевченка у Львові. Член-засновник Українського наукового товариства в Києві (1906). Удостоєний Уварівської премії Російської АН (1877,1890) та премії Петра Великого (1902). Член-кореспондент Петербурзької Академії наук з 1898 р.

П. Житецький — один з основоположників наукового дослідження української мови. Ще студентом написав полемічну статтю «Русский патріотизм» (опублікована в журналі «Основа», 1862, № 3), в якій дав відповідь на реакційну публікацію Ломанського в газеті «День», доводячи право на повноцінне існування української мови як мови літературної і наукової. Автор першої в українському мовознавстві ґрунтовної праці з історичної фонетики української мови («Очерк звуковой истории малорусского наречия», 1876). Як палеограф П. Житецький виявив себе у розвідці «Описание Пересопницкой рукописи XVI в. с приложением текста Евангилия от Луки, выдержек из других евангелистов и четырех страниц снимков» (1876). Учений докладно проаналізував мову перекладу пам’ятки, палеографічні особливості написання окремих літер, виявив у ЇЇ тексті багато рис живого народного мовлення, першим увів цю надзвичайно цінну пам’ятку в науковий обіг. Важливим внеском Житецького в розвиток вітчизняної філології стало дослідження «Очерк литературной истории малорусского наречия в XVII в.» (1889), де було розв’язано низку актуальних на той час мовознавчих проблем. У праці «Енеїда» Котляревського и древнейший список еї в связи с обзором малорусской литературы XVIII века» (1900) першим показав значення видатної літературної пам’ятки для становлення нової української літератури і літературної мови. П. Житецький виявляв інтерес до історії мовознавства («Диалог Платона «Кратил», 1890; «Гумбольдт в истории языкознания», 1900). Дослідженню української усної народної творчості присвячено працю «Мысли о народных малорусских думах» (1893), в якій учений вперше дав аналіз поетичного стилю та мови українських народних дум, розглянув мову драматичних творів XVIII ст. Праця була високо оцінена І. Ягичем, М. Сумцовим, О. Пипіним. На замовлення Російської АН написав статтю «К истории литературной русской речи в XVIII в.» (1903). Відома також праця «Про переклади Євангелія малоруською мовою» (1905), в якій П. Житецький проаналізував мову трьох основних українських перекладів Святого Письма. Йому належать підручники: «Теорія твору з хрестоматією» (1895), «Теорія поезії», «Нариси з історії поезії» (обидва 1898). Протягом багатьох років збирав матеріали для історичного словника української мови, брав активну участь у розробці українського правопису.

Мовознавчі дослідження та громадська діяльність ученого сприяли утвердженню української мови як мови літератури та науки. У низці його праць започатковано новий напрям українського мовознавства — історію української літературної мови. Окремі положення праць П. Житецького й понині не втратили свого значення.

Помер 18 березня 1911 р. у Києві. Похований на Байковому кладовищі.