ЕПІК Григорій Данилович

Український письменник

Народився 17 січня 1901 р. в с. Кам’янка під Катеринославом у сім’ї робітника. Закінчив сільську школу. З 1916 р. працював у залізничних майстернях, конторщиком на складі. 1919 р. став добровольцем Першого Ново-Московського повстанського полку, брав участь у революційних подіях.

Згодом переїхав до Полтави, був інструктором політпросвіти, секретарем і головою повітового виконкому. З 1922 р. працював у культвідділі окружкому КП(б)У, потім — у губкомі комсомолу. 31924 по 1926 р. Г. Епік — головний редактор видавництва «Червоний шлях» та ДВУ в Харкові. З серпня 1933 р. — на творчій роботі.

Брав участь у діяльності культурно-просвітницьких товариств, належав до Спілки селянських письменників «Плуг», а згодом примкнув до ВАПЛІТЕ.

Основні творчі здобутки письменника — кілька повістей і романів, які засвідчили його духовну еволюцію. Найпомітніші з них — повість «Восени», де виведено тип комуніста-переродженця, який безкарно владарює у житловому кооперативі, та роман «Без ґрунту». В ньому письменник таврував пристосуванців — «папероїдів», які виробили систему свого існування: цілковита покора дужчим і нещадне знущання зі слабших. У романі «Перша весна» (1931) Г. Епік зумів правдиво показати фактичний опір селянства насильницькій колективізації. Проте 1932 р. видав про комсомольський роман «Петро Ромен», у якому оспівав зростання радянської технічної інтелігенції.

5 грудня 1934 р. його було заарештовано нібито за належність до контрреволюційної націоналістичної організації, що планувала терористичні акти проти керівників Компартії й уряду. Морально надломлений, Г. Епік визнав свою належність до неіснуючої терористичної організації, до якої нібито належали також М. Куліш, В. Поліщук, В. Підмогильний, Є. Плужник.

Однак це не полегшило долі письменника. У жовтні 1937 р. його справу несподівано переглянула «трійка» УНКВС Ленінградської області і винесла вирок — розстріл.

Був розстріляний 3 листопада 1937 р. Реабілітований у 1956 р.