ДРАГОМАНОВ Михайло Петрович

Український громадський діяч, учений, педагог, публіцист

Народився 30 вересня 1841 р. у м. Гадяч на Полтавщині в сім’ї дворянина. У 1863 р. закінчив історико-філологічний факультет Київського університету, де після захисту дисертації обійняв посаду доцента. Упродовж двох років перебував у науковому відрядженні в бібліотеках Німеччини, Італії, Австрії, Чехії, Польщі, де познайомився з представниками передової європейської науки.

Ще студентом брав активну «участь» у діяльності київської Громади, очолював її ліве крило. В 70-х роках на сторінках газети «Киевский телеграф» опублікував теоретичні статті «Новый университет на нашей границе и недостойное поведение австро-русинских депутатов», «Польский вопрос в Познани и у нас», «По поводу Герцеговинского восстания», «Надежды и разочарования западного славянства» та інші, в яких порушив питання про національно-визвольні рухи в слов’янських землях.

Звільнений 1875 р. з роботи в університеті за політичну неблагонадійність, був змушений емігрувати за кордон, де прожив до кінця життя. В Женеві видавав збірник «Громада»; з його допомогою були надруковані українською мовою романи І. Білика, П. Мирного, М. Павлика та інших письменників. Написав низку гострих публіцистичних памфлетів та наукових праць, спрямованих проти російського самодержавства, в яких закликав український і російський народи до політичної та збройної боротьби проти деспотії, за рівноправність і недоторканність людини будь-якої національності.

На думку М. Драгоманова, національне питання могло бути розв’язане тільки через федеративне влаштування державного управління. У 1880—1881 рр. з цією метою розробив перший і єдиний в історії всеросійського визвольного руху проект федеративної конституції «Вільна Спілка» («Вольный Союз»), теоретичні положення якої не втратили актуальності донині.

Досліджував історію України та народної словесності. Написав монографії «Нові українські пісні про громадянські справи», «Про козацькі часи». Був членом багатьох міжнародних товариств. У 1878 р. на міжнародному літературному конгресі виступив із протестом проти заборони українського друкованого слова.

В останні роки життя на запрошення болгарського уряду М. Драгоманов працював професором Софійського університету, однак не забував і про Україну. Приділяв увагу проблемам освіти, зокрема української народної школи (один з його псевдонімів — «Учитель»). Написав змістовні статті «Земство и местный элемент в народном образовании», «О педагогическом значении малорусского языка». Радо зустрів появу «Граматики» П. Куліша, підручників К. Ушинського.

Помер 2 липня 1895 р. у Софії.