ГРУШЕВСЬКИЙ Михайло Сергійович

Перший Президент України, політичний діяч і публіцист, найвидатніший український історик, організатор української науки

Народився 29 вересня 1866 р. в м. Холмі (нині Хелм, Польща) в родині педагога-славіста. Походив з давнього духовного роду на Чигиринщині. У 1890 р. закінчив історико-філологічний факультет Київського університету.

Наукову працю розпочав під керівництвом В. Антоновича. Перші наукові публікації: «Волинське питання 1077—1102 рр.», «Громадський рух на Україні—Русі в XIII ст.»; кандидатська робота — «Нарис історії Київської землі від смерті Ярослава до кінця XIV століття» (1891). Отримавши 1894 р. ступінь магістра, очолив кафедру історії Східної Європи Львівського університету, якою керував до 1914 р. У 1897 р. очолив Наукове товариство ім. Т. Шевченка, редагував його записки, був головою історичної секції та Археографічної комісії. З його ініціативи з 1898 р. почав виходити «Літературно-науковий вісник».

М. Грушевський створив у Львові наукову школу істориків України, до якої входили С. Томашівський, О. Терлецький, М. Кордуба, І. Крип’якевич, І. Джиджора, І. Кревецький та інші вчені.

1898 р. у Львові вийшов перший том десятитомної «Історії України—Руси», у 1904 р. в Петербурзі — «Нарис історії українського народу», 1911 р. — «Ілюстрована історія України». В 1904 р. опублікував статтю «Звичайна схема «руської» історії і справа раціонального укладу історії східного слов’янства», в якій теоретично обґрунтував свою схему історії України як самостійного процесу історії українського народу, окремого від своїх сусідів за походженням, політичним, господарським і культурним життям.

Політична діяльність М. Грушевського почалася в Галичині, де він був одним із засновників Національно-демократичної партії. Як загальновизнаний лідер українства 1908 р. очолив Товариство українських поступовців, що об’єднувало тоді більшість українських партій та національно-громадських організацій. Був неодноразово заарештований, перебував на засланні у Сибіру.

Співпрацював у журналі «Украинская жизнь», тижневику «Промінь» у Москві.

Повернувшись до Києва у березні 1917 р., очолив Центральну раду. Приєднався до УПСР. 29 квітня 1918 р. був обраний Президентом Української Народної Республіки. Після її ліквідації в 1919 р. виїхав за кордон.

У цей період він зосереджується на науковій праці на пропаганді ідей українства серед впливових кіл зарубіжного академічного і політичного світу. Заснував у Відні Український соціологічний інститут — першу наукову установу в еміграції.

На початку 1924 р. М. Грушевський, обраний 1923 р. дійсним членом Української академії наук, знову повернувся до Києва. Він відновив діяльність історичної секції колишнього Українського наукового товариства, очолив Археографічну комісію, редагував журнал «Україна». Крім історичної проблематики досліджував історію української літератури. У 1923—1927 рр. вийшла його фундаментальна «Історія української літератури» в 5 томах. 1929 р. його було обрано дійсним членом АН СРСР. Однак у березні 1931 р. М. Грушевський був звинувачений в українському буржуазному націоналізмі й керівництві підпільною антирадянською організацією і висланий до Москви. Створені ним наукові установи було ліквідовано, співробітників та учнів здебільшого заарештовано й репресовано. Через деякий час його випустили зі сталінських лабет.

М. Грушевський залишив величезну творчу спадщину — близько 2 тис. наукових праць, які досить довго перебували «під арештом» у спец фондах, а саме ім’я вченого було викреслено з вітчизняної науки та історії. Він також автор низки оповідань, драматичних творів, поезій, опублікованих під псевдонімом Михайла Козака («Не журись», «І знов мене самотність огортає» та ін.).

Помер 25 листопада 1934 р. підчас лікування в Кисловодську. Похований у Києві.