ГОРБАНЬ Микола Васильович

Український історик, краєзнавець, громадський діяч

Народився 8 грудня 1899 р. на Полтавщині в сім’ї вчителів. 1917 р., закінчивши із золотою медаллю гімназію в Кобеляках, вступив на історико-філологічний факультет Київського університету й одразу поринув у вир політичних подій: став членом Української партії соціалістів-революціонерів, брав участь у Раді об’єднаних студентських громад.

У 1918—1919 рр. був учасником підпільної боротьби проти німецько-австрійських окупантів, гетьманського та денікінського режимів. Рятуючись від арешту, 1919 р. переїхав до Харкова, а звідти — до Костянтинограда (нині Красноград Харківської області). Працював у Відділі народної освіти місцевого ревкому, вчителем, ревізором культосвітньої секції робітничо-селянської інспекції. 1920 р. продовжив навчання на історико-філологічному факультеті Харківського університету, а після його закінчення став аспірантом відомого історика академіка Д. Баталія.

У 1924—1928 рр. М. Горбань — науковий співробітник, а з 1928 р. — завідувач сектору Інституту історії української культури. У цей період ім’я молодого талановитого дослідника з’являється серед активних діячів різних історичних комісій Всеукраїнської академії наук. Особливо плідною була його діяльність у Комісії з дослідження історії Слобідської України, очолюваній Д. Багалієм.

1929 р. М. Горбаня було обрано дійсним членом і вченим секретарем Археографічної комісії. Низка Його статей і брошур з історії України XVI—XVIII ст., виданих у ці роки, привернула увагу фахівців широтою проблематики, зваженістю підходів, ретельністю опрацювання архівних джерел.

Однак здійснити свої задуми вченому не вдалося. У 1931 р. він був безпідставно заарештований у сфабрикованій органами ДПУ сумнозвісній справі так званого Українського національного центру. За вироком суду був висланий спочатку до

Алма-Ати, а (1934 р.) — до Тобольська. Проте й у роки поневірянь М. Горбань працював у архівах Казахстану та Сибіру, залишивши численні праці з місцевої історії.

Після звільнення із заслання 1937 р. працював у архівних установах і вищих навчальних закладах Омська і Ташкента. Повернутися в Україну йому не судилося навіть після реабілітації 1960 р.

Наукова спадщина М. Горбаня становить близько 300 праць. На жаль, історію України вчений мав змогу досліджувати лише упродовж 1923—1931 рр., опублікувавши за цей час понад ЗО праць із соціально-політичної і соціально-економічної історії, історіографії та джерелознавства. Частина з них, зокрема «Нариси з української історіографії», «Гайдамаччина» (обидві 1923), «Хотомлянское произшествие» (епізод з історії аграрних рухів на Слобожанщині) (1925) та ін., і досі не втратили наукового значення.

Помер 19 квітня 1973 р. у Ташкенті.