ВОРОНЬКО Платон Микитович

Український пост

Народився 1 грудня 1913 р. в с. Чернеччина поблизу . Охтирки Сумської області в сім’ї сільського коваля. Виховувався в Охтирському дитячому містечку-інтернаті. Закінчив Харківський автошляховий технікум (1932), працював за фахом у Таджикистані. 1935 р. був призваний до Червоної армії. Демобілізувавшись (1937), повернувся на Сумщину, деякий час учителював. Навчався в Літературному інституті ім. Максима Горького в Москві (1938—1941).

У1939 р. пішов добровольцем на фронт, воював з білофінами. З перших днів Великої Вітчизняної війни — знову добровольцем на її передньому краї. З 1943 р. був командиром підрозділу партизанського з’єднання С. Ковпака.

І під час навчання в інституті, і в перервах між боями писав вірші, проте публікувати їх не поспішав, хоча до цього його спонукали товариші.

Перша збірка «Карпатський рейд» складена з віршів, створених у бойових походах «від Путивля до Делятина», ознаменувала прихід до української літератури своєрідної творчої особистості.

Повоєнні роки були для П. Воронька часом плідної праці. Поет ніби надолужував «згаяне» в юнацькі роки. Вистражданий на війні і зафіксований у серці та пам’яті життєвий матеріал потребував творчого осмислення. Збірки цього періоду: «Весняний грім» (1947); «Великий світ» (1948); «Славен мир» (1950); «Обов’язок» (1955); «Моя Гуцульщина», «Драгі другарі» (обидві 1959) та ін.

У поезії другої половини 40—50-х років також багато віршів, навіяних героїкою і трагікою недавніх битв; «Солдат», «Могила генерала Руднєва», «Пісня про Лівшу», «Вдень накувала зозуля», «Ой, ганьба», «Пісня ветерана», «Винесла відерце за ворота» та ін.

Значне місце в ліриці поета посідає інтимна, любовна тематика, органічно поєднана з іншою, загальносуспільною («Мені приснилась та білява», «Тільки згадка торкнеться рукою», «Я не шукав кохання», «Є почуття такі прозорі» та ін.).

Широке визнання здобули пісні на тексти П. Воронька — «Коні вороні», «Ходімо, кохана, у ліс», «І чого тікати» та ін. Свого часу поета називали піснярем, зважаючи на властиві його ліриці музичність, звукову інструментовку, близькість до архітектоніки народної пісні.

Епічне начало таланту П. Воронька на всю силу виявилось у його кращих поемах «Безсмертя», «Ярославна» (обидві 1945), «За всі літа розлуки» (1945—1962).

У 60—70-х роках виходять такі твори: «Мирний неспокій», «Через гони літ» (1960), «Гнівом Африка клекоче» (1961), «Коли я в Київ повертаюсь» (1962), «Скресання» (1967), «Поки живий— іду», «У світлі блискавиць» (обидві 1968), «Повінь» (1970), «Здвиг-земля» (1976), «Узьмінь» (1979), «Батькові долоні», «Совість пам’яті» (обидві 1980). П. Воронько — автор багатьох книжок для дітей. До 70-річчя поета було надруковано чотири томи його вибраних творів.

П. Воронько — лауреат Державної премії УРСР ім. Т. Г. Шевченка (за книгу «Повінь», 1972), літературної премії ім. Лесі Українки (за збірки віршів «Всім по сім», «Читаночка», «Сніжна зіронька горить», «Облітав журавель», драматична поема «Казка про Чугайстра», 1976).

Помер 10 серпня 1988 р. Похований у Києві.