ВОЛОШИН Августин

Державний, політичний, громадський і культурний діяч Закарпаття

Народився 17 березня 1874 р. в Міжгірському районі на Закарпатті в родині священика. Навчався на теологічному факультеті богословської семінарії в Ужгороді та у високій педагогічній школі в Будапешті. З 1900 р. працював професором Ужгородської учительської семінарії, упродовж 1917—1938 рр. був її директором. Проводив активну педагогічну діяльність з підготовки та виховання професійних учительських кадрів, видавав підручники. Перу А. Волошина належить «Практична граматика малоруської мови», яку було надруковано 1907 р. угорською мовою та відзначено нагородою Академії наук у Будапешті. Ця праця пропагувала ідею мовної спільності українського народу.

Понад 40 років А. Волошин був редактором і видавцем ужгородських українських газет «Наука» і «Свобода».

Починаючи з 1918 р. він відіграє активну роль у політичному житті Закарпаття: виступає засновником Руської народної ради в Ужгороді, а потім головою Руської Центральної народної ради; в 1920 р. стає головою тимчасового автономного управління Підкарпатської Русі; бере участь у створенні Християнської народної партії, від якої був обраний послом до Чехословацького парламенту (1925—1929),

Громадська діяльність А. Волошина періоду 20—30-х років багатоманітна: він організовує Учительську громаду, очолює низку громадських та культурних установ, зокрема Педагогічне товариство, Підкарпатський банк; був почесним головою товариства «Просвіта» в Ужгороді. В 1921 р. було надруковано його працю «О письменнім язиці Підкарпатської Русі», у 1923 р. побачили світ «Спомини» та «Дві політичні розмови», котрі свідчать про політологічні здібності автора. А. Волошин виступав також як літератор під псевдонімом А. Верховинського. Йому належать побутові драми «Маруся Верховинка» (1931), «Без Бога не до порога» (1935).

А. Волошин відіграв значну політичну роль у становленні державності Карпатської Русі: обирався державним секретарем першого підкарпатського уряду, створеного 11 жовтня 1938 р., а 26 жовтня — прем’єр-міністром другого уряду. За час його діяльності на цій посаді було налагоджено роботу промисловості, транспорту, пошти, споруджено аеропорт і радіостанцію. На території Карпатської Русі тоді виходило 10 українських газет і журналів, було засновано державне видавництво. 15 березня 1939 р. сейм Карпатської України обрав його президентом Карпатської України.

Після окупації Прикарпаття угорцями був змушений емігрувати до Праги, де займався педагогічною та науковою діяльністю.

До його наукової спадщини належать підручники з різних наук: фізики, хімії, граматики, психології, логіки, а також методики. Був професором Українського вільного університету.

Із приходом у Прагу радянських військ А. Волошина було заарештовано, відвезено до лефортівської тюрми, де він за невідомих обставин загинув.

В «Енциклопедії українознавства» за редакцією професора В. Кубійовича А. Волошин названий «батьком українського відродження на Закарпатті».