ВОЛОБУЄВ Михайло Сидорович

Український економіст, один з теоретиків ідеї економічно самостійної України

Народився 24 січня 1903 р. в м. Миколаєві у родині службовця. 1922 р. закінчив екстерном економічний відділ Харківського інституту просвіти, був направлений на роботу у Вінницю. У 1923 р. почав працювати в Харкові у Головкомі освіти, викладав в Інституті народної освіти, фінансовому технікумі, став професором політекономії. Очолював кафедру механіко-машинобудівного інституту (1930—1933).

Саме в Харкові він упевнився, що слово панівної партії розходиться з ділом. Чітке усвідомлення колоніальної політики Москви щодо України спонукало його опублікувати свою унікальну працю «До проблем української економіки» («Більшовик України», 1928). М. Волобуєв дійшов висновку, що у XVIII ст. українська економіка була розвиненіша, ніж російська. Довів, що й за радянської влади дискримінаційне становище української економіки збереглося. Основні капіталовкладення йшли на Урал та в інші райони Росії, значний відсоток бюджету України — на потреби інших республік.

Водночас учений накреслив обґрунтований план виходу України з колоніального становища. Заперечуючи теорію єдності економіки всього СРСР, він довів, що Україна — здавна історично сформований народногосподарський організм, який має власні історичні і власні майбутні шляхи розвитку, тому потрібно наділити українські економічні відомства правами керівництва всім господарством України, тут має затверджуватися бюджет, і союзний Держплан повинен виконувати лише загально директивні функції тощо.

М. Волобуєва звинуватили в тому, що він, власне, обґрунтував теорію про необхідність виходу України зі складу СРСР.

Публічне викриття вченим колоніальної політики Росії щодо України викликало організовану зливу звинувачень у не кому містичному мисленні та антирадянщині.

7 грудня 1933 р. М. Волобуєва було заарештовано за обвинуваченням в участі в «українській контрреволюційній організації, що прагнула до повалення Радянської влади збройним шляхом». 8 травня 1934 р. М. Волобуєва було засуджено до 5 років виправних таборів (вирок замінений на заслання до Казахстану). Після відбуття покарання жив у Краснодарському краї. У роки Великої Вітчизняної війни виконував спеціальні завдання радянської розвідки. 1948 р. переїхав до Ростова-на-Дону, де працював завідувачем кафедри у Ростовському фінансово-економічному інституті. У серпні 1957 р. був реабілітований, у 1961 р. переїхав до Донецька, де викладав у торговельному інституті. В останні роки життя — на викладацькій роботі у Ростові-на-Дону. Помер 20 червня 1972 р. у Ростові.