ВЕРНАДСЬКИЙ Володимир Іванович

Український і російський природознавець, основоположник геохімії та біогеохімії

Народився 12 березня 1863 р. в Петербурзі в сім’ї професора політичної економії та статистики І. Вернадського.

Рід Вернадських був тісно пов’язаний з українською історією та культурою. Литовський шляхтич Берна бився колись у війську Богдана Хмельницького проти поляків. Починаючи з прадіда, предки вченого були запорозькі козаки. Видатний письменник В. Короленко був його троюрідним братом. Дядько по матері — одним із фундаторів Кирило-Мефодіївського братства. Глибокий інтерес до своєї козацької генеалогії, української науки та культури, національно-визвольного руху в Україні вчений зберігав усе своє життя.

У 1885 р. В. Вернадський закінчив Петербурзький університет; з 1890 р. — приват-доцент, з 1898 по 1911 р. — професор мінералогії та кристалографії Московського університету. В цей період він, ще зовсім молодий науковець, приїжджає з Петербурга на польові роботи в Україну (Катеринославську (нині Дніпропетровську) та Полтавську губернії). Згодом стає членом Наукового товариства ім. Т. Шевченка у Львові (1903), українського наукового товариства у Києві (1907), полтавського товариства «Просвіта», наукового товариства при Харківському університеті, Волинського наукового товариства тощо. З 1914 р. — директор Геологічного і мінералогічного музею Петербурзької АН. Один з організаторів Комісії з вивчення природних продуктивних сил, яку пізніше очолював (1915—1930). Працював у Празі та Парижі.

У 1917 р. після діагнозу лікарів — сухоти — В. Вернадський переїздить з Росії в Україну. З жовтня 1917 по березень 1921 р. — український період його діяльності — проводить активну наукову роботу. В. Вернадський був одним з головних ініціаторів створення АН УРСР (1919) і став першим її президентом, а також — одним із фундаторів першої в Україні Державної публічної бібліотеки (нині — Національна бібліотека України ім. В. І. Вернадського). У Києві він створив першу всесвітньо відому школу біогеохімії та заснував національний мінералогічний музей при АН України. В Україні висунув наукові проблеми практичного значення (проблема живої речовини, за допомогою якої він розкрив сенс свого вчення про біосферу та ноосферу).

В. Вернадський запросив до Києва відомого мовознавця А. Кримського та історика Д. Баталія, які стали його найближчими помічниками. Брав активну участь у суспільному та політичному житті держави. У 1917 р. був заступником міністра Тимчасового уряду. У 1920—1921 рр. — професор Таврійського університету в Сімферополі, 1922—1939 — директор створеного ним Державного радієвого інституту; в 1927 р. — організував в АН СРСР відділ живої речовини, який очолював до 1945 р.

Автор близько 400 праць: «Очерки геохимии» (1924, 1927), «Биохимические очерки» (1922—1932, 1940), «Опыт описательной минералогии» (1908—1922), «История минералов земной коры» (1923—1936), «Декілька слів про ноосферу» (1944) та ін. Лауреат Державної премії СРСР (1943).

Академік АН УРСР з 1919 р., член Чехословацької АН з 1926 р., Паризької АН з 1928 р. та багатьох вітчизняних й іноземних наукових товариств.

В. Вернадський один з основоположників геохімії, генетичної мінералогії, біогеохімії, засновник вчення про біосферу і ноосферу. Багато досліджень ученого присвячені наукознавству та філософії природознавства.

Помер 6 січня 1945 р. Похований у Москві.