ВІТАЛІЙ з Дубна

Український церковний діяч

Відомостей про його життя до нас дійшло небагато. Певний час був ченцем й ієродияконом Віденського монастиря Св. Духа, а під кінець життя став ігуменом монастиря в Дубні. Крім того, 1612 р. білоруські братчики видали його «Діоптру, себто дзеркало або зображення людського життя на світі, складеного з багатьох святих Божих писань і догм отців, з грецької на слов’янську мову гідним вічної пам’яті отцем Віталієм, ігуменом у Дубні, перекладену й написану», — книгу, що набула великої популярності серед простолюду і багато разів перевидавалась.

«Діоптра...» належить до релігійно-філософських творів, спрямованих на розвиток людського духу. В ній автор висловлює багато цікавих думок щодо сутності людини, її місця у світі, шляхів самовдосконалення. В основу твору покладено християнські догмати, думки вчителів та отців православної церкви. І хоча у назві Віталій скромно зазначив, що твір перекладено з грецької на слов’янську, в ньому відчувається концепція автора щодо шляхів удосконалення людського духу, співвідношення ролі розуму, почуттів і волі тощо.

Про глибоку ерудицію автора «Діоптри...» свідчить використання у творі французьких приповідок, оповідань з Талмуда, утворення слів від латинських коренів, що не вживаються в українській мові, подекуди відчутний вплив західноєвропейських філософів середньовіччя та Реформації. Він доводить негацію зовнішнього, матеріального світу до її крайньої межі, зображує його як смерть, тлін, розклад, намагається викликати в читача відразу до нього. Світ протиставляється Богові як зло — добру, ницість — величі, страждання — щастю. Людина посідає між ними серединне місце, вона є двонатурною — тілесною і духовною, зовнішньою і внутрішньою. Наділена свободою волі, вона може за допомогою Бога зробити вибір між оманливими тілесними розкошами і насолодами, позірною сьогосвітньою славою, які приховують у собі зло, смерть і неволю, і вічним життям, чистим сумлінням, свободою. Реалізація свободи волі, вибір здійснюється за допомогою не лише Бога, а й людського розуму. Очищений і озброєний божественною мудрістю, розум дає людині змогу пізнати саму себе. «Непізнання самої себе в людині, — зазначає Віталій, — є порок». Пізнавши себе і навчившись перемагати в собі все тілесне, людина одержує владу над собою.

Самозречення, умертвлення, традиційна християнська аскеза набувають у «Діоптрі...» певної тенденції. Критиці багатства і його носіїв присвячено у праці п’ять підрозділів. Так само відхиляє автор марність слави шляхетного походження: справжнє благородство залежить не від батьків, а від власних учинків.

Проблема людини, її морально-соціальних стосунків завжди була однією з головних у вітчизняній філософії. Проте в «Діоптрі..» її вперше було сформульовано на рівні певної системи принципів.