БУЛАХОВСЬКИЙ Леонід Арсенійович

Український мовознавець і педагог

Народився 14 квітня 1888 р. в Харкові. 1910 р. з дипломом першого ступеня і золотою медаллю закінчив історико-філологічний факультет Харківського університету. Того самого року в «Русском филологическом вестнике» з’явилася перша друкована праця молодого вченого. Відтоді починається наукова і педагогічна діяльність Л. Булаховського, якій він присвятив понад 50 років.

У 1916 р. став приват-доцентом Харківського, а в 1917— 1921 рр. — професором Пермського університетів. 1921 р. повернувся до Харкова. Багато років завідував кафедрою російської мови Харківського університету.

З 1944 р. і до останніх днів життя Л. Булаховський очолював Інститут мовознавства ім. О. О. Потебні АН УРСР і водночас завідував кафедрою слов’янської філології Київського державного університету. Упродовж тривалого часу був членом президії, заступником голови відділу суспільних наук АН УРСР і головою експертної комісії з питань мовознавства Міністерства вищої освіти України, віце-президентом секції суспільних наук Українського товариства дружби і культурних зв’язків із зарубіжними країнами.

Діяльність ученого багатогранна: він написав близько 400 наукових праць із загального, українського, російського мовознавства, славістики, методики викладання мов. Під його керівництвом було розроблено український правопис 1946 р.

Л. Булаховський започаткував наукове вивчення проблеми українського наголосу: «Наголос українських прикметників» (1927), «Український літературний наголос (характеристика норми)» (1943), « 3 історичних коментарів до українського наголосу» (1946), досліджував питання синтаксису: «Питання синтаксису простого речення в українській мові», «Основні синтаксичні поняття в застосуванні до простого речення», «Підмет і присудок в українській мові» (усі — 1958), створив ґрунтовну працю з історичної фонетики, морфології і синтаксису «Історичний коментарій до української літературної мови». Він автор оглядових праць «Українська мова серед інших слов’янських» (1942), «Виникнення української мови та її положення серед інших слов’янських» (1948), на основі яких згодом створив монографію «Питання походження української мови» (1956), а також низки підручників: «Українська мова», «Курс сучасної української мови», «Курс сучасної української літературної мови» у 2 т. (1951—1952), «Нариси з загального мовознавства», «Питання походження української мови».

Привертають увагу дослідження вченого з російської мови: «Курс русекого литературного язика» (1935), «Исторический комментарий к русскому литературному языку» (1936), серія статей «Деэтимологизация в русском языке» (1949—1953).

Проблеми літературної мови, стилістики вчений досліджував не лише щодо окремих національних мов, а й у загально-мовознавчому, теоретичному аспекті. Яскравим прикладом цього є праця «Виникнення і розвиток літературних мов», в якій їх розглянуто на широкому матеріалі мов народів СРСР та низки європейських, зокрема слов’янських мов.

Багаторічний інтерес ученого до питань української лексикографії реалізувався в його роботі — як члена редколегії зі створення «Російсько-українського словника» (1948).

Академік АН України з 1939 р., член-кореспондент АН СРСР з 1946 р.

Помер 4 квітня 1961 р. у Києві.