БРЮХОВЕЦЬКИЙ Іван Мартинович

Гетьман Лівобережної України 1663—1668 рр.

Рік народження невідомий. Уперше його ім’я згадується в 1650 р. в реєстрі козаків Чигиринської сотні. Замолоду був старшим слугою (ад’ютантом) у Богдана Хмельницького, а після смерті гетьмана залишився біля його сина Юрія і жив при ньому, доки той навчався в Київській академії. Вирушивши до Запорозької Січі для привернення козаків на бік Ю. Хмельницького, залишився там. Згодом став кошовим отаманом.

Гетьманом був обраний у 1663 р. на Чорній раді під Ніжином як ставленик Запорозької Січі. Різні старшинські групи висували своїх кандидатів: ніжинського полковника В. Золотаренка і наказного гетьмана Я. Сомка, проте народні маси домоглися обрання І. Брюховецького, який обіцяв зменшити побори, обмежити феодальне гноблення. Запорожці на руках винесли його з шатра і вручили гетьманські клейноди.

Упродовж кількох днів у Ніжині та його околицях чернь грабувала й убивала заможних людей. І. Брюховецький поскидав із посад усю попередню старшину й поставив нову зі своїх прихильників та запорожців. Сомка й Золотаренка він звинуватив у зв’язках з польською шляхтою, їх було страчено, а їхніх прихильників у кайданах відправлено до Москви.

Перші три роки свого гетьманування І. Брюховецький воював із Ю. Хмельницьким, а потім із П. Тетерею та поляками.

Витіснивши останні польські й Тетерині війська з Лівобережної України й жорстоко помстившись тим, хто визнав владу польського короля, І. Брюховецький розгорнув військові операції на Правобережжі. Головних військових успіхів домігся 1665 р., коли козаки разом з російськими військами взяли Корсунь, а потім розбили польське військо неподалік від Білої Церкви.

Тим часом нова старшина захоплювала землі, посилювала гноблення селян, рядових козаків і міської бідноти. Війна з Польщею і загострення класової боротьби змусили Брюховецького шукати підтримки царського уряду. У вересні 1665 р. він з численною делегацією виїхав до Москви. Одружившись із дочкою князя Дмитра Долгорукова, дістав титул боярина й Шептаківську волость на півночі Чернігівщини у довічне володіння. У тому самому році І. Брюховецький підписав так звані Московські статті, що зміцнювали позиції царизму на Лівобережній Україні.

У 1666—1668 рр. у Переяславському, Миргородському та Ніжинському полках проти гетьмана спалахнули народні повстання. Брюховецький кинув проти повстанців численні сили козаків, які за підтримки царського війська та загонів калмиків завдали їм поразки.

Зважаючи на загальне невдоволення серед народу з приводу запровадження в Україні московського управління й запобігаючи можливому вибуху нового повстання, гетьман вирішив сам очолити антимосковський рух. У 1668 р. він зібрав у Гадячі таємну раду, на якій було ухвалено віддатися під протекцію турецького султана. У свою чергу, з метою завоювання прихильності народу, козацька старшина теж підтримала антимосковське повстання, що незабаром почалося. Для його придушення московський уряд направив військо під проводом князя Ромодановського.

На початку травня 1668 р. 1. Брюховецький з найманим військом і запорожцями вийшов із Гадяча й зупинився поблизу с. Диканька. Туди ж підійшов і гетьман Правобережної України П. Дорошенко. Між гетьманами виник конфлікт, у результаті якого 27 червня 1668 р. І. Брюховецького було вбито розлюченою юрбою.