БРАНДТ Роман Федорович

Учений-славіст, літературознавець, письменник

Народився 16 грудня 1853 р. в Петербурзі в родині відомого вченого-зоолога, доктора медицини, академіка Ф. Ф. Брандта. 1870 р. закінчив Петербурзьку гімназію.

Р. Брандт мріяв присвятити себе латинській філології і в 1870 р. вступив до Петербурзького історико-філологічного інституту, проте згодом перейшов до університету і захопився слов’янською філологією. Його студентська робота «Разбор поэмы Ивана Гундулича «Осман» була удостоєна золотої медалі. Після закінчення в 1875 р. Петербурзького університету Р. Брандт продовжив там свою наукову роботу під керівництвом академіка І. Срезневського та професора В. Ламанського.

З 1877 р. працював у Ніжинському історико-філологічному інституті, де разом з іншими вченими утверджував традиції наукової славістичної школи. З 1882 р. — ординарний професор цього навчального закладу. Неодноразово їздив за кордон, де збирав матеріали для магістерської дисертації на тему «Начертание славянской акцентологии» (1880), яку захистив у 1881 р. Це було перше дослідження зі слов’янської акцентології. Значну цінність мали його «Таблиці наголосів», складені на основі граматик, словників і наукових праць.

У1881—1886 pp. опублікував у журналі «Русский филологический вестник» серію статей під загальною назвою «Грамматические заметки» (окремі видання, Варшава, 1883, 1886).

У 1883—1887 pp. P. Брандт редагував перекладену російською мовою працю Франца Міклошича «Сравнительная морфология славянских языков».

Публікація в «Известиях Историко-филологического института кн. Безбородко в Нежине» перекладу цієї праці з примітками P. Брандта була важливою подією в науці.

Значний науковий інтерес становить його дослідження «Несколько замечаний об употреблении иностранных слов» (1882).

У 1886 р. переїхав до Москви, де працював до 1920 р. на кафедрі слов’янської філології університету. Захистив докторську дисертацію «Об этимологическом словаре Миклошича» (1887).

Внесок ученого у мовознавство, зокрема в славістику, величезний. Р. Брандт володів 20 мовами, опублікував кілька підручників і текстів лекцій з історичної граматики російської мови (1892), фонетики й морфології польської (1894), сербської (1895), чеської (1900, 1901), болгарської (1901) мов, історії російської мови (1913), вступу до слов’янської філології (1915).

Р. Брандт брав участь у створенні й виданні «Словаря русского языка», підготовленого відділом російської мови і словесності Петербурзької Академії наук. Багато уваги приділяв вивченню і пропаганді міжнародної мови — есперанто («О международных языках вообще и в частности эсперанто», 1909; «Доктор Заменгоф», 1915), редагував журнал «Волна эсперанто».

Знання мов дало можливість ученому здійснювати дослідження в галузі порівняльного мовознавства та літературознавства. Про це свідчать праці «Об «Ивиковых журавлях» в переводе В. Жуковского» (1905), «Воскресающий Наполеон у Лєрмонтова и в его немецком образце» (1917), «Обзор славянских литератур: История литературы болгарской, сербской и чешской» (1912) та ін.

Він автор досліджень про хорватську, сербську, польську, болгарську літератури. З 1902 р. — академік Петербурзької Академії наук.

Деякі праці вченого і нині зберігають наукову цінність. Р. Брандт відомий і як письменник. Він опублікував кілька збірок віршів, байок під псевдонімом Орест Головній: «Басни переводные, подражательные и оригинальные» (1899), «Басни (свои перепевы и переводы)» (1910) та ін. У книжці «Переложения Ореста Головнина» (1886) були надруковані переклади творів Анакреонта, Дж. Байрона, Р. Бернса. Брандт відомий і як перекладач поеми Т. Тассо «Визволений Єрусалим» (пісні І— XX), сонетів У. Шекспіра, поеми Л. Камоенса «Лузіада», творів Петка Славейкова, 1. Вазова, Кирила Христова, Найдена Гетова.

Помер 2 березня 1920 р. в Москві.